Розділ 2. ВІН

Андрій навіть не міг уявити, що цього ранку, збираючись на роботу, він хвилюватиметься, як студент перед іспитом. За місяць він зробив неможливе – завоював повагу всього колективу. Спочатку всі з побоюванням поставилися до нового боса, сумніваючись у його професіоналізмі. Дійсно, Андрій не був пов'язаний з архітектурою, але мав головні якості: вміння організувати процес, а також просувати й продавати товари та послуги.

Насамперед він позбувся дрібних замовлень на користь більших і зосередив роботу співробітників тільки на великих об'єктах. Відповідальніша робота також передбачала високі заробітки. Коли персонал отримав перші преміальні, то беззаперечно капітулював перед новим керівництвом. Залишалося ще одне питання – з Інною Виноградовою.

– Андрію, довго ти ще будеш крутитися перед дзеркалом? Ні, ну правда, як дівчина перед побаченням! Сніданок ось-ось охолоне! – покликала його з кухні мама.

– Я вже тут. Ну, як я виглядаю? – він кілька разів покрутився, демонструючи свій одяг.

– І як це нечиста навіяла мені виховати сина-метросексуала? – награно сплеснула вона в долоні.

– Що, занадто? Тоді піду переодягнуся.

– Ні, залишайся в цьому, мій красень-синочок. Може, знайдеться якась гарненька дівчина, яка завоює твоє серце, і ти забудеш про свою Бджілкіну.

– Тепер вона Виноградова.

– Так отож, сину. Бджілкіна заміжня. Вона обрала не тебе, тож змирись.

– Мамо, їй зараз погано.

– А кому добре? Якби всі були щасливі, то я сиділа б без роботи. А в мене, якщо ти помітив, немає відбою від клієнтів.

– Мамо, ось тому, що ти психолог, я й запитую, як я можу допомогти Інні?

– Спочатку поїж, – поклала вона йому в тарілку кілька оладок і полила їх вишневим варенням – його улюбленим. – Розумієш, Андрію, тут головне, щоб вона сама захотіла. Не можна насильно людину зробити щасливою. Деяким людям комфортніше бути нещасними.

– Хіба таке можливе? Вона ж страждає!

– Щоб вибратися з цього стану, потрібно почати діяти. Будь-які дії призводять до змін, а багато людей бояться тієї невідомості, яка буде після змін.

– Інна не така, – заперечив він.

– Ти її десять років не бачив. Усі люди змінюються. Вона добровільно вже понад два місяці усамітнилася в будинку.

– Так було, але сьогодні вона вийде на роботу, – посміхнувся Андрій.

– Звідки така впевненість?

– Я сказав у бухгалтерії підготувати наказ про її звільнення. За законом можна – за три дні прогулу. Подруги точно знайдуть спосіб її виманити.

– Сину, а ти деспот! – мама театрально закотила очі, дивуючись талантам свого чада.

Її високорослий синок самовдоволено посміхнувся, з апетитом уплітаючи мамині страви.

– Тільки ти особливо не радій. Вона може не прийняти твою допомогу, – все ж таки підсолила жінка солодкість передчуття перемоги.

– Я не збираюся їй допомагати, навпаки, зроблю все можливе, щоб її позлити.

– Ось тоді вона тебе точно прожене.

– Не посміє. Я вдам, ніби не впізнаю її. Між нами будуть стосунки начальника та підлеглої. Тільки так.

– Ох, сину, дограєшся. Головне, щоб ти не забував – вона у шлюбі. Ти не маєш права руйнувати чужу сім'ю. Вона ж вийшла заміж по любові, правильно? Зараз, звичайно, у твоєї Бджілкіної горе, але мине час, рани залікуються і будуть вони далі жити як чоловік та дружина. А ти через усе це тільки настраждаєшся.

– Все буде добре, мамо, обіцяю. Мені не боляче. Я тільки їй допоможу, а потім зникну, як і раніше.

– Скажеш теж, не боляче. Що я, не мати? Чи не психолог? Не розумію свого сина?

– Мамусечка, мені час йти на роботу, – цмокнув він її в щоку. – Точно маю гарний вигляд?

– Та йди вже, – сумно посміхнулася жінка.

Йому хотілося бігти сходами, але він дочекався ліфта і повільно спостерігав, як убувають цифри на табло. Потім знову хотілося мчати на автомобілі, але Андрій тримався верхньої межі допустимої швидкості руху. Ціною неймовірних зусиль він з незворушним виглядом з'явився на роботі, але Інни ще не було на місці. О дев'ятій ранку вона теж не з'явилася. Він під надуманим приводом ще кілька разів заходив до її кабінету, сподіваючись, що просто пропустив прихід співробітниці. У двадцять хвилин на десяту Андрій заявився в бухгалтерію з розлюченим виглядом і зажадав надати йому готовий наказ на звільнення Інни Виноградової.

– А де Рая? Вже двох немає на робочому місці? – обурився він.

– Я тут, – борючись із задишкою, сповістила співробітниця кадрового відділу, яка тільки увійшла.

– Ви казали, що ваша подруга сьогодні точно вийде на роботу, а де вона?

– Внизу, вже підіймається, – не моргнувши, збрехала Рая.

– Добре, почекаємо ще трохи, але наказ у мене вже в руках, – показав він дівчині наданий йому документ.

Минуло ще п'ять хвилин, а Інна так і не з'явилася. Краєм ока Андрій бачив, як Рая телефонує подрузі й щось шепоче в мікрофон, прикривши рота рукою. Не в змозі більше стримувати своє нетерпіння, і щоб не привертати уваги колег, Андрій спустився на перший поверх. Він вийшов з будівлі й попрямував до кавомашини, до якої частенько навідувалися співробітники офісу. Хлопець-бариста просто дивовижно готував напої, створюючи серйозну конкуренцію кафетерію на першому поверсі офісу. Андрій ніколи не купував кави на вулиці, але цього разу це було чудове виправдання, щоб побачити Інну хоча б на секунду раніше.