Розділ 1. ВОНА

Бридка мелодія на мобільному тирликала беззупинно. Як би Інна не намагалася виринути з напівсну, але під впливом заспокійливих препаратів власне тіло їй більше не корилося. Телефон не припиняв дзвонити. Якоїсь миті у людини, яка так відчайдушно намагалась додзвонитись, урвався терпець, і телефон замовк. Проте зануритися в глибокий сон Інні вже не вдалось. Лежачи на ліжку, вона прислухалася до тиші.

Сусідка зверху включила пилосос, потім почала шкрябати шваброю по паркету. Поруч по стояку ще одна господиня почала вистукувати молотком по дерев'яній дошці, ймовірно, готуючи битки. "Ну й чутність в цій старій панельній багатоповерхівці, – незадоволено поморщилася Інна. – Правду кажуть, що за союзних часів будинки спеціально будували з такими тонкими стінами, щоб сусіди всі про всіх знали та доповідали куди слід".

Через відкриту кватирку з вулиці до кухні долинали різні звуки. Ось тільки птахів не було чутно: чи то їхній спів не дотягував до сьомого поверху, чи то двір був занадто малий, щоб прихистити хоча б одну родину співучих крилатих на тому мізерному острівці зелені. Зате з дитячого майданчика долинав осоружний скрип проржавілої гойдалки, гучні бахкання по килиму, якого вибивали з неймовірним завзяттям, і крики грайливих дітей.

Від останніх звуків захотілося вовком завити, але в горлі пересохло і губи злиплися. Рідини не вистачало навіть для сліз. Проте внизу живота її було в надлишку, і, зробивши неймовірні зусилля, Інна встала з ліжка. Це виявилося найважчим. Далі пересуватися квартирою було набагато легше. Навкруги панував повний хаос: речі валялися будь-де, особливо біля шафи. Чоловік, як завжди, не потрудився повісити їх на місце. Мабуть, психував, коли не знайшов прасовану сорочку. І як її знайти, якщо у ванні гора непраної білизни?

Вивільнивши зайву рідину в туалеті, Інна вирушила поповнювати водні запаси на кухню. Поставивши чайник, вона заглянула в холодильник і викинула продукти, привезені свекрухою два тижні тому. Зі свіжого було тільки згущене молоко, його вона й додала в розчинну каву. Вона, до речі, теж закінчувалася – на дні залишалося зовсім небагато.

Інна задумалася: "Коли ж вона востаннє ходила до магазину?" Навіть складно згадати, з огляду на те, що вона забула, який зараз день тижня, і не могла навіть назвати сьогоднішнє число.

На настінному годиннику велика стрілка пройшла коло і зупинилася на цифрі дванадцять. Маленька ж залишилася на вісімці. Інна сиділа на кухні, дивлячись у порожнечу. Темніло, а вона так і сиділа в якомусь отупінні. Знову здалеку задзвонив мобільний. Жінка не зрушилася з місця. Тільки звук дверей, що відчинялися, вивів її з цього стану.

Інна чула, як той, хто увійшов у квартиру, роззувся в коридорі, одягнув кімнатні капці й важкою ходою пішов у напрямку кухні. Чоловік увімкнув світло, і Інна примружилася, відчуваючи різкий біль в очах.

– І довго ти ще будеш мучити і мене, і себе? – з докором подивився він на неумиту, розпатлану дружину в нічній сорочці, що явно не була першої свіжості. – Ти ж на привида схожа.

– Не подобається — не дивися!

– Невже… В нас хоч якийсь прогрес — заговорила!

Інна подивилася на чоловіка з таким презирством і ненавистю, ніби одним лише поглядом хотіла його вбити.

– Ти цілу ніч не ночував удома!

– Невже помітила? Я думав, тобі все одно, є я чи ні.

– Мені все одно!

– Ти жорстока! Думаєш, тільки тобі боляче? Я теж страждаю! Мені теж хотілося забутися в безпам'ятстві, але це не вихід! Як ти цього не розумієш?!

Не бажаючи чути його аргументи, вона вирвалася з хватки чоловіка, коли він спробував утримати її біля дверей.

– Прийми душ, від тебе смердить! – кинув він навздогін.

– Не нюхай! – крикнула вона, вже зі спальні.

– Я більше не збираюся це терпіти! Викличу твою матір, хай вона подивиться, який ти бардак тут розвела!

– Що, Сашенько, дружина перестала тебе обслуговувати, а ти сам нічого не можеш зробити? Ні прибрати, ні попрати?

– Скажи спасибі, що я хоча б приходжу в цей гадючник!

– А я на тебе не чекаю і не утримую! Ти ж минулої ночі не ночував удома, то чого повернувся?

– Тому що, на відміну від тебе, я пам'ятаю все хороше, що між нами було.

– Те, що ми втратили і як ми це втратили, перекреслює всі наші світлі дні.

– Ти дочекаєшся, що я тебе зненавиджу! — Олександр замахнувся на дружину, але в останню мить стримався, відчуваючи, як злість і образа, передусім на себе, розривають його зсередини. Він ніколи не піднімав на неї руку, і навіть зараз, хоч злість майже зводила його з розуму, він стримався. Він не міг дивитися в її повні засудження очі. І вкотре вибрав втечу, не здатний впоратися з цією ситуацією.

Інна закуталася в теплий плед, вмостившись на дивані, згорнувши ноги під себе. Наприкінці травня повітря за день прогрівалося до того, щоб спати з відкритим балконом, але Інна мерзла, як у зиму. Її знесилене тіло знайшло спокій у глибокому сні, і коли вранці подзвонили у двері, їй здалося, що пройшло лише кілька хвилин після того, як вона заснула.

Від незручного положення рука й нога затерпли, а спина боліла так, наче від важкого тягара. У дверях припинили дзвонити, але замість цього почали забивати кулаками так, що Інна засумнівалася, чи витримає дверна коробка.