Осінній ліміт на сухе листя

Осінній ліміт на сухе листя

Середина жовтня принесла в наш університет не просто холодні дощі, а справжню екологічну кризу кафедрального масштабу. Професор Степанов на пару з викладачкою ботаніки оголосили про проведення обов'язкового практичного дослідження: «Кожен студент другого курсу має зібрати та класифікувати унікальні зразки флори нашого регіону для створення цифрового каталогу. Хто не здасть свій гербарій до п'ятниці — той замість канікул буде автоматично переведений на генеральне прибирання підсобки з Анатолієм».

Я сидів у нашому новому коворкінгу на третьому поверсі гуртожитку, намагаючись за допомогою лінійки та дірокола вирівняти купу наполовину сухого листя клена, яке я назбирав по дорозі від їдальні. На мені були затишні домашні штани, але під ними, як завжди, тримав оборону мій таємний код: ліва шкарпетка біла, а права — яскраво-синя з малюнком маленьких хмаринок.

— Максимчук, твій клен не відповідає критеріям академічної сухості на двадцять відсотків! — пролунав над вухом знайомий, найрідніший голос.

Я повернувся. Аліса сторіла поруч, тримаючи в руках велику пластикову папку. На ній був красивий бордовий в'язаний светр, який неймовірно личив до її зелених очей, а її комп'ютерні окуляри блищали від чергової порції наукового азарту.

— Кузнєцова, цей клен пройшов повну процедуру природного сушіння під моїм матрацом протягом двох днів, — посміхнувся я, підсовуючись ближче по дивану. — Сідай поруч, допоможи мені з класифікацією. Твій внутрішній процесор сьогодні знову працює в режимі максимального перегріву?

— Мій процесор намагається прорахувати, де знайти унікальний зразок карпатської папороті, який Степанов вніс у список додаткових балів, — вона прищурилася, але на диван все ж таки сіла. Коли вона закинула ногу на ногу, я чітко побачив, що з її новенького кросівка знову весело визирає знайоме жовте каченя на білій шкарпетці. — Влад і Діана вже три години шукають листя дуба в нашому університетському парку, але Влад чомусь вирішив, що для гербарію підійде навіть кора старого пня, яку він відколупав за допомогою своїх футбольних бутсів. Це ж повна деструкція ботанічних стандартів!

В цей момент у двері коворкінгу з гуркотом залетів Влад. Його куртка була щедро присипана сухим листям, а в руках він тримав величезну гілку каштана так, наче це був бойовий прапор нашої футбольної команди.

— Максе! Бро! Алісо! У нас тут біологічний колапс на рівні всього курсу! — загорлав він на всю кімнату, мало не впустивши свій термос. — Денис із міжнародного бізнесу (який знову вирішив повернутися на денне відділення) викупив у ботанічному саду останні зразки рідкісних рослин! І тепер він продає їх першокурсникам за ціною трьох квитків на студентську дискотеку! Чуваки, це монополія на гербарії! Наш емоційний інтелект знову під загрозою! Що каже чоловіча логіка?! Як нам віджати наш ботанічний ресурс назад?!

Я повільно поклав свій клен на стіл, поправляючи рюкзак. Мій колишній статус «гуру» та майстра асиметричних відповідей знову вимагав негайного включення на максимальну потужність.

— Так, студентський синдикат, — переможно посміхнувся я, дивлячись на Дениса, який у цей момент пафосно демонстрував першокурсникам свій ідеально засушений гербарій у глянцевій папці біля вікна. — Денис вважає, що він контролює ринок за допомогою фінансового домінування. Але він поняття не має, що таке «Ефект спільного ресурсу» на базі маминих яблучних пирогів. Алісо, закривай свої таблиці нейромереж. Марс починає операцію «Гербарій під соусом хаосу».

У середу о другій годині дня великий хол головного корпусу університету нагадував справжній ботанічний ярмарок. Біля центрального стенда стояв Денис у своєму новому твідовому піджаку, зневажливо розглядаючи першокурсників, які жалібно просили знижку на листя рідкісного гінго.

— Це риночні відносини, панове, — пафосно коментував Денис, поправляючи краватку. — Обмежений ресурс завжди коштує дорого. Якщо ваша ботанічна система вимагає балів, будьте готові інвестувати в мій бізнес-план.

— Твій бізнес-план закриється через три, дві, одну секунду, Денисе, — спокійно прошепотів я, з'являючись з-за великої мармурової колони.

За моєю спиною йшов Влад, який тащив величезний дерев'яний ящик із написом «Гуманітарна допомога Марса», а за ним ефектно крокувала Аліса. На ній був її фірмовий жовтий плащ, а в руках вона тримала велику роздруківку з глянцевим логотипом: «Альтернативний Ботанічний Пункт "Венера-Марс": Листя для всіх».

Ми розгорнули наш штаб прямо на великому дубовому столі навпроти Дениса. Влад із гуркотом відкрив ящик, і по всьому холу миттєво поширився неймовірний, запаморочливий запах свіжої випічки, ванілі та запечених яблук. Мама вчора знову перевершила себе — три гігантські яблучні пироги були нарізані на ідеальні геометричні шматочки.

— Увага, студенти другого курсу та першокурсники! — гучно оголосила Діана, помахнувши своїми блискучими помпонами прямо перед носом у Дениса. — Тільки сьогодні! При купівлі нашого фірмового гарячого какао — унікальний набір ідеально засушеного листя дуба, клена та каштана з нашого таємного паркового фонду в подарунок! А для тих, хто покаже конспект із вищої математики — шматочок маминого пирога абсолютно безкоштовно!

Студенти застигли. Потім Сергій-хакер, який сидів поруч, увімкнув на своєму ноутбуці легкий весняний трек нашого шкільного балу. Через хвилину вся черга від елітарного стенда Дениса плавно перемістилася до нашого дубового столу.

— О боже, це ж справжнє листя дуба без жодної плямки… — прошепотів один із першокурсників, беручи наш набір. — І пиріг! Чуваки, Денис зі своїм гінго просто відпочиває! Тут є емоційний інтелект стосунків!

Денис застиг біля свого глянцевого стенда, його пластикова папка затремтіла в руці, а фітнес-браслет знову почав скажено вібрувати, сигналізуючи про критичний рівень фінансової дезорієнтації.

— Максимчук, це деструктивна конкуренція! — розлючено закричав Денис, підбігаючи до нашого столу. Його твідовий піджак уже трохи пахнув нашою яблучною корицею, що явно псувало його бізнес-етикет. — Я скаржитимуся професору Степанову! Ви руйнуєте мій інвестиційний фонд!