Таємна канцелярія Аліси

Після того як розлючений завуч пішов пити валідол, а пані Валерія пообіцяла зробити мене «старшим лаборантом польових досліджень» (що означало: ти сидиш на лекціях і не відсвічуєш), у коридорі нарешті стало тихо.

Я стояв біля підвіконня, коли Аліса раптом схопила мене за лікоть і затягнула в кабінет математики, який на час перерви був абсолютно порожнім. Вона зачинила двері на клямку і повернулася до мене. Її щоки все ще були рожевими після лаборантської.

— Отже, Максимчук, — вона схрестила руки на грудях, намагаючись повернути свій фірмовий тон «я тут головна». — Процесуальні дії завершено. Твою шкуру врятовано. Але тепер у нас за планом четверта година дня. І ти… ти щось говорив про сухарики з крабом.

— Я не просто говорив, я вже розробив триетапну стратегію, — я посміхнувся, підходячи ближче. — Етап перший: ми йдемо в парк. Етап другий: я купую нам какао. Етап третій: ти не береш із собою свій планшет. Взагалі. Навіть у рюкзаку.

Аліса здригнулася, наче я запропонував їй видалити операційну систему з телефона.
— Без планшета?! Максим, це порушення базових правил безпеки! А якщо мені прийде терміновий лист від міського відділу освіти? А якщо я забуду якусь важливу думку і не зможу занести її в базу даних?!

— Для важливих думок у тебе є я, — я постукав пальцем по своєму лобі. — Я запам'ятаю. Слушай, Кузнєцова, ти хоч раз у житті гуляла просто так? Ну, знаєш, коли ноги йдуть куди хочуть, а голова не вираховує траєкторію руху голубів?

Аліса подивилася на мене поверх окулярів. В її очах промайнула дивна суміш страху та жагучої цікавості.
— Один раз гуляла. У третьому класі. Але тоді я загубила шпильку для волосся і відтоді завжди складаю маршрут у картах.

— Ну все, тримайся, — я зітхнув. — Сьогодні твій маршрут будує хаос. Зустрічаємося біля воріт о шістнадцятій. І перевір шкарпетки, відміннице. Раптом піддасися моєму синдрому.

О четвертій вечора парк зустрів нас прохолодним вітром та запахом паленого листя. Аліса прийшла в кумедному жовтому пальті, яке робило її схожою на маленьке каченя, і — о диво! — без рюкзака. Тільки з маленькою сумочкою, яку вона стискала так міцно, наче там лежав як мінімум золотий запас країни.

— Я залишила його вдома, — одразу зізналася вона, кидаючи на мене зляканий погляд. — Мій рівень тривожності зараз на позначці вісім із десяти. Мені здається, що десь у світі плаче один незаповнений графік.

— Розслабся, зараз ми піднімемо рівень ендорфінів, — я повів її до ятки з вуличними напоями. — Нам два мега-какао з подвійними маршмеллоу, будь ласка. І найбільшу пачку сухариків. Так, тих самих, з крабом.

Коли ми сіли на лавку біля старого фонтану, Аліса обережно взяла свій стаканчик. На її носі миттєво залишився білий слід від молочної піни.

— Ти в курсі, що у тебе на носі… — почав я, але вирішив не кахати, а просто дивитися, як вона смішно намагається злизати піну.

— Що? Що там? — вона в паніці почала обмацувати обличчя. — Я знову виглядаю ненауково?

— Ти виглядаєш нормально. Нарешті як жива людина, а не як робот-андроїд, — я відкрив сухарики і простягнув їй. — Ну що, проведемо зворотний експеримент? Тепер я сиджу з сухариками, а ти маєш реалізувати «метод чіпсів». Давай, покажи мені силу Венери.

Аліса примружилася. Вона глибоко вдихнула, випрямила спину і спробувала зробити хижий погляд, який підгледіла у Діани. Вона повільно протягнула руку до моєї пачки, схопила один сухарик, але замість того, щоб ефектно піти, її пальці здригнулися, і вся пачка вилетіла з моїх рук прямо на асфальт.

Наступної секунди з усіх дерев парку, наче за сигналом тривоги, злетіла зграя місцевих голубів. Вони оточили нашу лавку щільним кільцем, шалено хрумтячи моїм стратегічним запасом.

— О боже! — скрикнула Аліса, миттєво підтискаючи ноги під себе на лавку. — Максим! Це біологічна загроза! Вони нас оточують! Це через крабовий ароматизатор, він діє на них як феромон!

Я реготав так, що ледь не впустив своє какао. Голуби билися за сухарики з таким затятощами, наче це були останні ресурси на планеті. Один особливо жирний голуб сів прямо на мій кросівок і вичікувально подивився на Алісу.

— Максим, зроби щось! — вона схопила мене за плече, притискаючись упритул. Від неї знову пахнуло лавандою, і її серце калатало так, що я відчував це крізь її пальто. — Застосуй чоловічу логіку! Свисни на них!

— Голуби не реагують на чоловічу логіку, Алісо, — я обійняв її за плечі, притискаючи до себе, щоб вона не так боялася пташиного бунту. — Вони реагують тільки на халяву. Дивись, сухарики закінчилися. Зараз вони підуть.

І дійсно, доївши останні крихти, зграя з гучним лопотінням крил злетіла в повітря, залишивши нас у повній тиші.

Аліса повільно видихнула, але не поспішала прибирати руку з мого плеча. Ми сиділи на лавці, обійнявшись, і сонце, що сідало за деревами, фарбувало її волосся в золотавий колір.

— Мій перший психологічний жест пройшов епічним провалом, — тихо сказала вона, ховаючи обличчя в комір моєї толстовки.

— Це був найкращий провал у моєму житті, — я повернув її обличчя до себе, ніжно піднявши її підборіддя. — Знаєш, Кузнєцова… Без твоїх графіків світ набагато цікавіший.

Вона подивилася на мене, і цього разу не рахувала секунди. Вона просто заплющила очі, коли я нахилився ближче.

У понеділок зранку школа зустріла нас такою духотою, що навіть портрети видатних хіміків у коридорі виглядали стомленими від життя.

Я підготувався до цього дня як до фінального босу у грі. Світло в кімнаті було увімкнене на повну потужність. Я особисто витягнув із шафи дві абсолютно однакові, вугільно-чорні шкарпетки, перевірив довжину, текстуру і навіть еластичність гумки. Жодного компромату. Жодного шансу для пані Валерії звинуватити мене у побутовій тривожності.

Коли я штовхнув двері кабінету 403, там уже панував звичний лавандовий хаос. Дівчата бурхливо обговорювали вихідні.

— Максе! — Діана миттєво заблокувала мені прохід, ледь не влучивши в око блискучим блокнотом. — Ну що? Як пройшло ваше «емпіричне дослідження» в парку? Аліса мовчить, як партизан на допиті! Вона занесла дані в таблицю? Скільки маршмеллоу ви з'їли за шкалою від одного до десяти?