Розділ третій: У кого пістолет?

#ВендеттаВалері
#РозділТретій
#УКогоПістолет ?

- Вип'ємо кави? 
- Що? 
-Кажу, вип'ємо кави! Хакане, вставай, досить гіпнотизувати телефон.

Мелек, не чекала, поки її друг встане, вона сміливо й відповідально взяла ситуацію в свої дівочі руки. Якщо йому аж так погано, від новин від мами, значить він знову залізе у свій панцир "я переживу все сам" і їстиме себе з середини. А потім, вляпається в історію з бандюками. Так, наш, Хакан, тихий, відповідальний, сміливий, роботящий, чесний, але не тоді коли мова заходить про його сім'ю. Він з милого хлопця перетворюється у нудного стариганя, який лише вміє бурчати й звинувачувати батька у своїх невдачах. Але по правді кажучи, він так хотів жити подалі від родини, що забув один чарівний факт, що без свого коріння, людина є пустим нікому не потрібним звуком, який за секунду забудуть інші. Ех, Хакане, що ж ти, шукаєш у тому світі? Дружбу? Вірність? А може справедливість? Для Мелек, її сусід був загадкою. Але ж Мелек, не зможе жити не розгадавши таємниці життєпису родину Тузлу і чому спадкоємець їх клану, відмовився від спадку, багатства, родинних зв'язків, й на даному етапі свого молодого життя, працює простим автомеханіком. 
- Мелек, мені й тут добре, я не хочу нікуди йти.
- А хто сказав, що кудись треба йти? Кава десь в одній з тих 47 коробок... - напівнагло промовила дівчина. 
- Та чуєш, досить, знущатися! Я не наймався бути тобі домробітницею. Переїхала сюди мовчки, а тепер, ой я не справляюся, допоможи?! 
- Я знаю, що ти заздриш, що в даних апартаментах буду жити я, а не ти. Але, Хакане, тобі не видається дивним, що просторі 2-ох кімнатні апартаменти, з великою кухнею і ванною на 15 квадратних метрів, може собі дозволити простий автомеханік? - поглянуло з під лоба, просто в очі хлопцю, дівча.
- Ти, така, як і Алі! Вічно мені дошкуляєте тим що я багач. 
- Ти, хочеш жити самостійно, от і живи! Не користуйся своїми зв'язками! Хакане, перестань халтурити! Маєш роботу, поки твій батько заспокоїться й перестане злитися, ти, можеш і пожити у тій комірчині під сходами. Ванна моя, до твоїх послуг. Ми ж домовилися. Не дуйся. Брате. 
- Брате? Тобі 100 % потрібна кава. - зі сміхом промовив хлопчина, вставши з старенького розкладного крісла. 
Хоча квартира була і просторою, але нажаль меблів у ній практично не було: у кухні, ні стола, ні крісел, а лише маленький столик- стільниця вбудований у тумбі, і дві старезні, обшарпані табуретки, холодильник, як кажуть часів Кемаля Ататюрка*, тобто надзвичайно старий, приблизно 70-тих років 20-го століття... І якщо зовсім чесно, то він був на межі краху, якщо ще протримається місяць, то це буде справжнє диво. У вітальні, окрім стелажа для книг, стояло отце дивне розкладне крісло, і біля нього, напівмертво був прикручений  торшер у якому згоріла лампочка. Власне, тому і Хакан, опинився в помешканні своєї колеги Мелек, він вирішив проявити чуйність й просто по дружньому допомогти дівчині.

Нічого екстравагантного, простий металевий торшер з вигнутим напівмісяцем куполом, явно не вписувався у загальний стиль помешкання, але як не має іншого джерела світла, підійде і це. Взявши декілька інструментів у свої мужні, трохи накачані руки, хлопчина, почав розкручувати усі гвинти у королі, щоб знайти де ж це саме закоротило провід. І от диво, ця дивна штукенція, ще вміє битися током. Трохи обслинивши пальця, по якому пройшов мінірозряд, Хакан, вирішив, що без заземлення тут не обійдеться. Але де тут можна знайти, бодай якісь інструменти? Усе догори дригом.

"Ну і безлад. Просто хаос, якийсь, як вона планує тут жити? Це не апартаменти, а склад поламаних меблів. Хоча, ванна, тут те що треба. Офф, Мелек, офф"

По при свої амбіції, Мелек, мала чудову рису характеру, напівперфекціонізм. Чому напів? Якщо їй дуже треба було, вона могла б за годину, навести порядок зі своїми речами в коробках, а потім, з спокійнісінькою совістю, вмостившись калачиком десь посеред вітальні, читати, одну з 5 книг які сьогодні купила у книжковій крамничці за рогом, її нового помешкання, але у неї була зовсім інша загадкова мета на цей вечір. Хоча, плани дівчини, можуть бути зруйновані через цього параноїка Хакана і його фірмову страву - рагу по аджарськи, яке він люблязно погодився приготувати поки Алі, привезе з старого гаража, ортопедичний матрац, на якому Мелек ночуватиме найближчі 2 тижні.

Тож, поки, Хакан ошивався біля коробок з речами, Мелек, аж розпирало від люті. "Він це спеціально? Чи справді не бачить написів на коробках? Окей, сама знайду чашки...Помічничок, на мою голову..."

Переглянувши 2 ряд коробок, дівчина знайшла коробочку з посудом.

"Нарешті"

- Ой, що це? Вай, то моє горнятко з котиками, бачиш, що в ньому є ?? - Пресована кава, а в тому нижньому? 
- а там пакетик чаю. То ти, каву питимеш чи чай?
- Нарешті, ти, не вдаєш що коробки не підписані! 
- Ти, бачив і мовчав? Хакане!
- Та що? Ти, така смішна у своєму джинсовому комбінезоні я ж мав трохи звикнути до нової сусідки у домашньому вигляді, бо ще викидатимеш сміття, а я тебе не впізнаю... 
- Чудак. Як там баклажани, пустили сік? 
- Давним, давно! Якщо ти, не помітила, то в рагу я заклав усі інгрідієнти і воно практично готове. 
- Я не дивлюся по сторонах. Я ... Чесно, я не розумію, що ми, всі, забули на тій вечірці у суботу.
- Боже, Мелек, забуть! Це були жахливі вихідні, давай краще, накриємо на стіл, скоро Алі приїде.

Наш Алі, був дуже працьовитим і завзятим хлопцем. Він ніколи не користувався родинними зв'язками. Чому? Бо усі чомусь думають, що Холдинг Тузлу, це рай на Землі. Але насправді, це звичайнісінький бізнес у якому є безліч підводних течій та каменів. Алі, обрав, собі фах простого слідчого, щоб бути незалежним від родини. Хоча за останні два місяці, він тільки те і робить що шукає, хто ж насправді стоїть за трьома проваленими тендерами його дядька Селіма Тузлу.

- Що ти, так запрацьовався? 
- Ніль Ханим, добрий вечір. Я перебираю старі теки з архітектурними тендерами. З надійного джерела, можу вас, запевнити, що за останні два місяці, одному владному підприємцю надзвичайно щастить у розширенні його бізнесу. 
- Ти, про Четіна Демерджі? 
- Саме так. 
- Облиш, йому просто нарешті почало щастити. Окрім того, я його знаю особисто, він жорсткий підприємець, але не колоборант чи злодій. 
- Пані, з усією повагою, у його холдингу були найгірші пропозиції, у тих тендерах, але він переміг. Як на мене, це дивно. Але в одному ви, праві, для реальних підозр нечесної гри потрібні справжні докази. 
- Ти, знаєш як укладають ці угоди? Він міг запропонувати, додаткові умови, від яких ніхто не відмовиться. Так це не чесно, але бонуси у їх бізнесі, звична справа. Хоча мені це не подобається і я рада твоєму ентузіазму, але без доказів у нас зв'язані руки. 
- Нажаль.
- Йди додому, ранок, вечора мудріший. Побачимо, що ж буде далі. Я також візьму до уваги твої зауваження. 
- Ви, на таксі? 
- Так. 
- Пані, зачекайте на мене 5 хвилин, я вас, підвезу додому. Мені не важко. 
- Не варто турбуватися. 
- Ніль, будь ласка. Це за каву і за те що прикрила мене перед комісаром. 
- Добре. Але швидше у мене плани на вечір. 
- Лови, ой, ловіть, ключі від авто.
- Давай, на ти! Кидай, зловлю.