Розділ 2: М'ятний щербет

#ВендеттаВалері
#РозділДругий
#МятнийШербет

Не проливний дощ, барабанив у вікна, старого будинку, де крізь багряно забарвлене вікно, виднілися двоє силуетів. Один з них був чоловічим і вкрай розлюченим, а ось жіночий, трохи нижчий, за чоловічий, стояв статично й лише зрідка змахував волосся з обличчя...

За годину до того:

За якусь мить почувся гуркіт у іншій частині будинку. Валері, насторожилася й підійшла до дверей. Обернувшись, Вел, мало не втратила дар мовлення.

- Ти? - скрикнула дівчина, зробивши декілька кроків від дверей.
- Привіт, маленька.

Сказати, що Валері Чічек Ґюнеш була здивована, це нічого не сказати.

Перед нею, стояв він, друг її брата, і людина, яка знає її таємницю. Той, хто врятував її і тепер вона почувається винною перед ним. З роками Четін лише став мужнішим, та привабливішим. Високий, кримезний чоловік з каштановою копною волосся, яке спадає, трохи на плечі, з дивною борідкою та вусами й надто по чудернадськи одягнений. Але чому по чудернадськи, якщо вечори, є прохолодними. Теплий шерстяний светр, пара звичайнісіньких джинсів та шерстяні шкарпетки. А насторожувало й дивувало те, що він був виснаженим та наче заплаканим. Чи Валері, це помітила, так, звісно, але,  для початку, їй треба було, дізнатися чи правильно вона розуміє події, які розвиваються довкола неї. А тому, дівчина, як і завжди, почала підколювати Четіна.

- Четіне, що це за маскарад? Що за вигляд?
- Я тут переховуюся, більше 4 місяців! А ти, чудовисько, чого приперлася?
- Я чудовисько?
- Ти, себе бачила? Болеро і плащ? Хто так ходить одягнутий? А ці черевички з минулого століття?
- Добре, добре, ясно, я також не ікона стилю. Одягла перше, що потрапило під руки. 
- Мені також не до фешн стилю, я тут живу, з дозволю твого тата й брата.
- Я розумію, справді...

"Я розумію? З якого це дива, я його розумію. Стоп. Тобі що. Це його рішення було, не твоє. Досить відчувати провину."

- Мама доручила забрати старі альбоми і я ось тут. - зніяковіло кинула фразою, наче ножем по серці.
- В ночі? В 11 ночі? Альбоми? Окей. Справа Ваша.
- Та що, я завтра не маю, як, у мене... - театральні паузи Валері, робила, найкраще у колективі, але це означало лише одне, вона придумує, якусь відмазку...
- Скажи, що йдеш у Спа, лише не мовчи, про твої паузи, знають, навіть сусідські кошенята! 
- Дурбецало! Який був, такий і залишився. Але от цікаво, чого голова, такого успішного архітектурного холдингу, переховується у будинку моєї бабусі? 
- Хто переховується, Я? - перепитав, на повному серйозі Четін.
- Ти, щойно сказав, я тут переховуюся, останні 4 місяці. 
- Та це я так пожартував. Живу я тут, живу! 
- А твій дім, що бобри захопили чи стадо антилоп?

У голосі дівчини, чулася, неабияка іронія і навіть радість, що Чет, впав так низько, що просить про допомогу у її родини.

"От тобі і правило бумерангу, друже! І це тобі за "Я ніколи, не пробачу тобі!" Можливо й не пробачиш, але я вже інша, тепер, коли я знаю, де Омер, я діятиму по іншому.. Так, я на твоєму боці... Але тобі того знати не треба..."

- Четіне, ти, зовсім не дбаєш про імідж, щедрого господаря! - раптом промовила Вел, - запропонував би мені хоча б чаю, до он того смчнючого мятного щербету, що стоїть біля твоїх документів - показавши вказівним пальцем, на подовгувати стіл, Вел, оцінила, що довкола повнісінько різних тек і їй треба було, з цими теками залишитися сам, на сам, тому, вона повинна спекатися Четіна, хоча б на 10-15 хв... - Я з такої далекої дороги й дуже втомилася.
- З далекої дороги? - Нахмуривши брови, спитав Четін, - добре, зроблю тобі чаю, але нічого не рухай, бо я працюю над проектом, у мене багато документів і всі поскладані по теках і об'єктах. 
- Добре, добре - якось крізь зуби буркнула Вел. 
- Валері, я серйозно, нічого не рухай! 
- Чого ти, завівся, наче трактор, бурчиш, пінишся? Я в себе в дома, то мій дім, де захочу, там і ходитиму. А до чужої робити у мене особливе ставлення. 
- Дістала, вже! Невиносима, мала, хамка! Я по чай.

Власне кажучи, Четін за останні місяці, зрозумів, одну просту істину, скільки б усі довкола не допомагали Валері, вона не цінує їхніх зусиль. Тепер, коли Омер, втік з в'язниці, вона буде шукати усе, що пов'язує усю компанію з тими подіями. Саме на тему, минулого у голові, Четіна, вирувала 1001 думка, але про це згодом, а зараз повернемося, до Валері.

Так, вона налякана маленька дівчинка, яка, не може собі пробачити своє минуле і те, що, не має сенсу, пручатися, або її брат з Четом і Керемом, знайдуть наступника Омера, який їм шкодить, або, Валері і дальше вдаватиме, що має за що мстити, усім довкола.

"Ах, Омере, від тебе завжди одні проблеми. Скільки можна, шантажувати нас усіх".

Думала собі Валері, переглядаючи документи Четіна, які лежали, акуратно поскладані на дубовому добротному столі. Власне, це той стіл, який колись батько Валері, Фікрет, купив, та ні витургував за смішні 50 лір, у одного старенького майстра по дереву з Трабзона. Той стіл, який пам'ятає, їхні теплі родинні посиденьки, усі креслення, Деміра, перші манікюри Валері, так, так, он, на краю з лівого боку, біля вікна, видніється пляма від прозорого лаку з блискітками. Ох і Валері, тоді дісталося від мами... А зараз коли на тому ж місці, стоїть таця з солодощами та м'ятний щербет, який доречі, Четін готує сам, Валері, дуже трепетно й затишно на серці. За якусь мить, Вел, щиро розплилася в пошмішці і навіть злегка зітхнула.

"А я так і знала. Ось що це таке! Демір і Четін хто б сумнівався. Стоп, а де ж підступ, грабунок, злочини, маніпуляції і рейдерство? Яке рейдерство, якщо вони, просто прораховують усі мінуси старих проектів і проектів конкурентів. Значить, єдиний їхній гріх, що мають шпигуна у офісі Мелек Ханим? Можливо, що це сама Мелек, вона ніколи з ними не сперечається й завжди визнає, що проекти, більш обдумані й конкурентно спроможні. Але для чого це їй? Хоча, це не моя справа! Нічого цікаво, два чесних робітничка... "