Епілог

Кожна сторінка, кожний діалог, сцена, момент, емоція, які пережили герої, було пережито і нами. Ми разом з ними плакали і сміялися, тривожилися і відчували страх. За кожного героя вболівали і раділи його перемогам. Але, на жаль, будь-яка історія має свій логічний кінець, який рано чи пізно має наступити. Так і зараз, наші герої отримали свій фінал, про який ми хочемо розказати.

Адвокати Ани змогли домогтися того, що кримінальне провадження було закрите через те, що відсутній склад правопорушення. Обмежувальні заходи були зняті, а тому вони з Адамом полетіли першим ж рейсом до США.

Ця поїздка дала змогу переосмислити їм багато речей, упершу чергу почуття, які вони відчували один до одного. Якщо Джонсон їхав до України точно знаючи свої наміри, то Ані довелося пройти етап прийняття того, що вона дійсно кохає чоловіка, який був поруч з нею у найважчі моменти її життя.

По прибутті до Нью-Йорку, Адаму знадобився місяць, щоб наважитися зробити пропозицію Ані. Кожного разу його зупиняли сумніви, що білявка просто відмовить. У них стало менше часу бути поруч, бо вирішувалася подальша доля з Інвестиційним фондом, де Романоф працювала. Період став напруженим, але, на щастя, тільки на короткий час. Керівництво вирішило залишити Ану працювати на її колишньому місці, а Адам знайшов в собі сили зробити крок, який він так давно хотів.

Пропозиція була на пляжі Малібу, куди вони вирішили поїхати на кілька днів для відпочинку після цієї історії. Захід сонця, намет з тканини, що розвіювався від морського бризу, по центру якого сидів столик накритий романтичною вечерею і вражена Ана, яка навіть уявити не могла, що зараз буде відбуватися. Спочатку з’явився Адам з букетом білосніжних троянд, далі палке зізнання в безмежному коханні, а потім опускання на одне коліно.

Без сумнівів, Ана відповіла «так». Місяці перебування в Україні дали їй змогу зрозуміти, що Адам дійсно та людина, з якою вона може піти по житті. Він зумів показати свою надійність і щире кохання, заслужити довіру і взаємність.

Далі їх чекає тільки щасливе майбутнє, як хороших друзів, надійних партнерів та люблячого подружжя. Ніякі сварки і незгоди не зможуть цього змінити.

***

Янові і Юліані довелося пройти свій шлях, який на початку був не простим.

По прибутті до Варшави Юліана дізналася від матері, що лікарі борються за життя батька, що переніс геморагічний інсульт, причиною якого стала стресова ситуація. Це було сильним ударом для жінки. Вона почала картати себе за викрадені диски, які слугували причиною хвороби батька. З дня на день у її голові вертілося тільки одне слово «винна».

Ян не міг бачити дружину у таком стані, а тому прийняв рішення, що їм потрібно повертатися назад до Києва, щоб Юліана змогла помиритися з сім’єю. Було обдумано декілька варіантів, як це реалізувати і закінчилося тим, що Юліана полетіла додому одна. Вона залишила сина і чоловіка в безпечній Польщі, а сама на кілька тижнів перебралася до Києва.

Розмова з матір’ю не обійшлася без сліз. Обидві жінки не могли стримати емоцій, коли слухали одна одну. Та це не зрівняється з тим, що відчувала Юліана, коли заходила в палату до батька, що лежав паралізованим на ліву сторону і не міг взагалі говорити. Інсульт залишив після себе багато наслідків.

Юліана молила про пробачення у батька, коли по його щоках текти сльози. Вона розповіла усе: за підслухану розмову, ненависть до Владислава і вечір, коли наважилася зрадити власну сім’ю. У відповідь донька бачила кліпання і відчувала, як її долоню легко стискає здорова рука. Батько завжди пробачить свою дитину.

Життя Яна заграло новими фарбами, коли дружина повернулася до нього з сином. Сім’я знову воз’єдналася і тепер могла думати за світле і надійне майбутнє.

Острозький знову відновив перемовини з поляками, які заморозили їхній проект. Не один місяць довелося попрацювати, щоб знову заслужити довіру інвесторів, але Ян з Деном зуміли це зробити. Консалтингова компанія «Ostrosky & Co» була успішно відкрита, а проект запущений.

Тепер Ян міг реалізувати себе як повноцінний спеціаліст. Більше на нього не падала чужа тінь та здобутки, а гідність не принижувалася. Кожна дія була в його руках. Кожне рішення він приймав самостійно.

Минуле навчило Яна розмежовувати роботу та сім’ю, а тому він більше не повторював колишніх помилок. Кожного вечора він вчасно приходив додому та посміхався тому, з якою радістю його чекала Юліана, Єгора та новонароджена донечка.

***

Геморагічний інсульт, кома, параліч лівої сторони тіла, відсутність мовлення, а також перебування на волосині від смерті змусило Вадима Войцеховського переосмислити своє життя.

В один день він утратив усе: здоров’я, успіх, кошти, доньку. Але крім себе Вадим Олександрович нікого більше не звинувачував. На 58 році життя він збагнув про те, що все повертається бумерангом, а тому дякував Богу, що зміг вижити.

Щодня біля нього була дружина Аліса, яка нінакрок не відходила від чоловіка. Вона присягнула собі, про присвятить всі сили, щоб поставити коханого на ноги. Якою б важкою не була реабілітація. Приїзд Юліани цьому тільки посприяв.

Батьки завжди пробачають своїх дітей, щоб ті не зробили. Вадим Олександрович не тримав зла, ні на Юліану, ні на Яна. Він прекрасно усвідомлював той факт, що сам довів їх до такого стану, а тому просити пробачення повинен тільки він.