​​​​​​​Розділ 12

*** (Войцеховський)

Кілька хвилин тому мої люди повідомили, що Яна помітили в районі нових апартаментів Ани. Я думав, що після тих свідчень коаліція розпалася, але даремно радів. Змійки знову об’єдналися в кубло, щоб спробувати вкусити мене? Треба бути обачним, адже не відомо, що вони там замислили.

- Вадим Олександрович… - водій відчиняє двері, щоб я сів у авто, але мене хтось фоном гукає. Я повертаю голову у сторону голосу і бачу двох юнаків. Один стоїть з мікрофоном, а інший з камерою.

- Пане Войцеховський, не могли б ви дати інтерв’ю для порталу новин «Все про бізнес і не тільки»? – повертаючись повністю корпусом до журналістської парочки я намагаюся в голові згадати чи чув колись таку дурну назву. Здається, що ще таким ноунеймам я не давав інтерв’ю.

- І що ви хочете почути від мене? – горе журналісти, коли зрозуміли, що у в них  єдиний шанс, підбігли до мене ближче, а мої охоронці насторожившись стали по обидві сторони від мене.

- Ми чули, що ви плануєте повести благодійних захід. Можете детальніше розповісти про тематику цьогорічного зібрання? Кого із зіркових гостей можна очікувати? – останнім часом дуже важко стриматись, щоб не закочувати очі. Як так зрозумів, вони хочуть ексклюзиву, щоб підняти собі рейтинги. Не за мій рахунок.

- Як ви говорите називається ваш портал?

- Все про бізнес і не тільки – я кивнув з виглядом, ніби запам’ятав.

 - Так ось, мені здається, чи ви питання не того характеру ставите? Мій благодійних захід немає нічого спільного з бізнесом.  А всі деталі про нього преса дізнається у запланований день. Обіцяю і вам надіслати запрошення – люб’язна посмішка з’явилася на обличчі, коли я побачив розгубленість журналістів.

 - До Вадима Олександровича ще є якісь запитання? – один з охоронців показав на годинник, щоб натякнути про мій навантажений графік.

- Є кілька – бідолаха дістав свій телефон і почав щось листати, напевно питання.

- Сподіваюся, що вони стосуються виключно бізнесу. На інші у мене немає жодного бажання відповідати.

- Ви ніяк не прокоментуєте ситуацію, яка склалася з Financial Confidence? Аналітики перебувають у шокованому стані від того, що компанія з хорошим досвідом і виходом на міжнародний ринок могла допустити такої рокової помилки? – ой не туди ви хлопці залізли. Даремно почали цю розмову.

- Усі питання не до мене, а до генерального директора Острозького Яна Івановича. Під його керівництвом відбувалися операції – колишній зять склав повноваження тільки перед компанією, але ми це нікуди не оголошували. Тому, юридично і фактично  він теж причетний до всього, що відбувається з Financial Confidence  рівно до того часу, до якого мені потрібно.

- До нас поступила інсайдерська інформація про те, що пан Острозький більше не займає свою посаду, а на його місці спеціаліст з США, якого ви власноруч найняли, щоб приховати скрутний стан компанії. Як ви прокоментуєте це?

Воу… оце заява. Мені навіть цікаво хто поділився інсайдерською інформацією з цим безталанним, але водночас безстрашним порталом. Невже Ян так зневірився, що злив факти пресі? Чи можливо та американська змійка вирішила себе ще більше закопати? Треба дізнатися, які ще видавництва і портали знають про це все.

- Ніяк. Я не коментую чиїсь здогадки, які не мають жодного підґрунтя і доказів – кивок головою охоронцю і перед мною знову відчиняються двері авто.

- А хіба кримінальне провадження щодо пані Ани Романоф, громадянки США, яка працює трейдером у Нью-Йоркському інвестиційному фонді не виступає доказом. Американці інкримінують статтю у доведенні до банкрутства і стосується це все Financial Confidence – даремно цей хлопчина вліз туди, де йому не раді.

- Люблю сміливих людей рівно до того моменту, доки відвага не перетворюється на дурість. Усього найкращого – я сідаю до салону і киваю охоронцям, що розмова закінчена. Ранішній настрій безслідно пропав.  Не подобається мені ця інсайдерська інформація.

Як тільки авто зрушило з місця я набрав номер телефону одного зі своїх помічників. Мені потрібна чиста і якісна робота, про яку ніхто не дізнається.

Інтерв’ю ніде не буде висвітлено, навіть ніхто не буде знати, що воно було. Від сьогоднішнього дня ці хлопці більше не працюють журналістами і хай радіють тільки завершенню їхньої кар’єри. 

*** (Ана/Юліана)

09:20

Юліані від Владислава:

Не можу забути нашу вчорашню зустріч. Мої гості на вашому фоні виглядали масовкою.  (прочитано)

11:38

Юліані від Владислава:

Я тут подумав, що нам так і не вдалося нормально поспілкуватися. Як ви дивитеся на те, щоб сьогодні зустрітися у більш приватній атмосфері? (прочитано)

Вхідний дзвінок від Владислава…

- Прокляття! Як же це мене дістало... – я вмикаю на телефоні режим “у польоті” і  кидаю його екраном на стіл.

Після тієї незрозумілої вечері з батьковими діловими партнерами і їхнім сином минув тиждень. І всі ці сім днів я ніяк не можу позбутися компанії Владислава. Спочатку він під мамине заохочення взяв мій номер телефону, потім почав засипати компліментами. Щодня пропозиції зустрітися, від яких я не встигаю відмовлятися. Учора довелося сидіти на якійсь презентації чогось, бо батьки вважають, що я надто закрилася в собі і мені потрібно відволіктися. І ніякі відмовки не допомагають.