Розділ 9

 (Войцеховський В.О.)

- Дорогі студенти, прошу вашої уваги – після слів ректора у величезні аудиторії, яка у зв’язку з пандемією тільки наполовину заповнена людьми, наступила цілковита тиша – Хочу запросити до трибуни вельмишановну людину, акулу українських фінансів і просто батька нашої колишньої студентки. Зустрічайте Вадима Олександровича Войцеховського, нашого сьогоднішнього спікера.

Під звук оплесків я піднявся на сцену і широко посміхнувся публіці. Виступ у нашому Київському національно економічному університеті – проста забава для власної потіхи і мінімальний піар, який потрібний усім. Ректор – мій давній знайомий, відмовити було б не гарно. Тим паче, хочеться подивитися на свіжу кров і зрозуміти що до чого. Чи є в Україні майбутнє, чи на моєму поколінні все скінчиться?

- Мені дуже приємно сьогодні виступити для вас у якості спікера. Не буду читати вам стандартну лекцію, цього, напевно, і без мене студентам вистачає – кілька голів закивало і я згадав себе у їхні роки. Тоді мені теорія була до одного місця, я хотів практики і реальних грошей, а не пустих обіцянок – Тому сьогоднішній мій виступ ми проведемо у формі семінару. Ми по черзі поставимо один одному питання, а у кінці дійдемо до висновку.

На сцені стояла, завчасно підготовлена інтерактивна дошка, до якої я підійшов, щоб написати одне єдине, але надзвичайно важливе питання: «Що робити з грошима?».

- У кінці ми, однозначно, разом з вами дійдемо до відповідь. А зараз почнемо з розминки вашого мозку. Хто може розмежувати мені поняття гроші і фінанси?  - у гору піднялася одна смілива рука і я кивнув добровольцю. Упевнені в собі люди мені подобаються.

- Фінанси - сукупність економічних відносин, що виникають в процесі формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, а гроші - засіб оплати товарів або засіб вимірювання вартості, а також збереження її властивостей – зазубрена теорія. Бідні діти, надто багато непотрібного їм вбивають у голову. На практиці зайвий текст не потрібний.

- Хто зможе сказати простіше не втративши сенс почутого? – мені хотілося живого діалогу і кожна піднята рука отримувала від мене додатковий плюс.

- Гроші – загальний еквівалент, а фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу ВВП та НД, який спирається на функціональні можливості грошей та використовує їх.

- Краще, але я хочу ще думок. Скоротіть до мінімуму текст, але донесіть суть.

Студенти один за одним намагалися сказати свою версію. Найбільш точні відповіді я собі помічав і запам’ятовував хто їх сказав. Практично усі хто підключився до розмови – мали рацію. Надія на світле майбутнє стала яскравішою.

- Дякую усім хто висловився. Жодна думка не була мною проігнорована, деякі навіть записані у нотатках. Насправді, відповідь можна було б помісти у кількох словах

Я знову підійшов до дошки, щоб записати рівняння: «Гроші – еквівалент, фінанси – категорія, яка його відображає». Усе досить легко і просто, якщо відкинути всю воду, яку ллють науковці у своїх дисертаціях.

- З поняттями розібралися. Тепер переходимо до практики. Що ми будемо робити з грошима?

- Вкладати – хтось викрикнув із задніх місць, на що я лише посміхнувся.

- Гарне рішення. А куди саме порадите?

- Банк? – не надто впевнена відповідь, але приймається.

- Перш, ніж почати детальніше розглядати цей випадок, хочу процитувати відомого німецького публіциста і науковця – Вільгельма Швебеля, який ще у 1800х роках сказав: «Хто кладе гроші в банк, не повинен забувати, що він просто пасажир, а кермо в руках у банку».

Далі обговорення почалося жвавіше. Кожен намагався висловитися і запропонувати свій варіант. Я аж не очікував такої активності. Раз за разом ми зі студентами обмінювалися питаннями та відповідями, цим самим, крок за кроком, йшли до вирішення дилеми, яку я поставив на початку.

У фіналі нашої зустрічі я вирішив зробити приємно студентам, а тому озвучив бонус, про який вони раніше не здогадувалися.

- Десять найактивніших з вас будуть запрошені у мою брокерську компанію для проходження практики – я почав називати людей, а ті аж засіяли від щастя – Решті я дуже дякую за діалог. Потенціал у всіх є і я сподіваюся, що ми з вами ще зустрінемося, тільки уже не у статусі лектора та студентів, а рівних по статусу колег. Усього найкращого! – під оплески я попрощався та зійшов зі сцени. Семінар вдався. Шкода, що у мої роки таких розмов не було.

***

- Вадим Олександрович, прошу – перед мною відчинили пасажирські двері авто, поки я набирав номер зятя – Куди їдемо? – лекція закінчилася трохи пізніше, ніж планувалося, але важливих зустрічей у мене сьогодні немає.

- У офіс. Дізнаємося, як там перемовини Яна пройшли, бо слухавки він так і не навчився брати.

До зятя, останнім часом, усе більше й більше претензій стало. Надто безпечно він себе почав вести. Але це усе моя помилка. Забрав його після університету ще зеленим і не зрілим у великий бізнес, навчив усього, що сам знав, поставив на пост генерального директора і от маю. Мало того, що компанія у дуже скрутному становищі, так він і нахабніти почав. То зустріч з інвестором зірве, то дзвінки проігнорує, то змусить мою донечку хвилюватися через свої гулянки. З кожним разом мій терпець натягується усе більше і я відчуваю, що скоро не стримаюся.