Розділ 7

- … мультики, хочу мультики – дихати стало важче, коли на мою грудну клітину безцеремонно приземлилися і намагалися зручніше вмоститися.

- Я сплю – очі заплющенні, але сну давно немає. Це кучеряве диво ще довго не дасть нам з Юліаною спати.

- Не спиш – маленькі долоні опинилися на моєму обличчі і почали гратися з ним. Особливо вони намагалися розплющити мої очі, які я навмисно тримав закритими.

- Сплю. Хай мама увімкне – я охопив рукою спину Єгора, щоб він не впав і разом з ним повернувся на бік – Або краще спи зі мною – на цих словах я накинув на нас ковдру з головою і почав притримувати її.

- Не хочу – малий намагався виповзти з мого кокону, але я не давав. Очі на мить розплющилися і я побачив, що дружини у ліжку немає і ми з Єгором самі в ньому – Пусти.

- Ні, ти хочеш спати, я це знаю. Ай! – мені у коліно прилетіло від чужої ноги і я інтуїтивно легко стукнув по ковдрі, де мала бути маленька попа – Він ще й б’ється. Тепер точно не будеш дивитися мультики.  Спати!

- Я тебе буду лоскотати - погроза була серйозна і я приготувався до контратаки. Перші спроби не змусили себе чекати. Єгор виплутався з кокону і почав наступати.

- Тоді я буду оборонятися – до рук потрапила подушка Юліани, якою я спробував відгородитися від малого вимагача.

- Мультики або лоскіт – син навис над мною з піднятою рукою. Вибору у мене іншого не було. Довелося оборонятися.

- Ти сам напросився -  я відкинув подушку і доки син переварював мою дію, я взяв його в руки і підкинув у повітря. Чужий сміх пройшовся по кімнаті, а тому я ще раз повторив попередню дію  – Ти кого думав лоскотати?

Єгор опинився на лопатках і я притис його до ліжка так, щоб він не міг виплутатися. Тепер була моя черга знущатися за свій перерваний сон. Спочатку я почав лоскотати живіт нестерпного малого карапуза доки він не почав голосно сміятися. Далі черга була стоп і рук.

- Відпусти… - чудо-чадо почало вириватися і хникати від того, що нічого не виходило. Я тримав його добре – Я буду скаржитися!

- І кому це ти поскаржишся? – я на мить зупинився від свого заняття, щоб уважно подивитися на щокасте обличчя – Думаєш, що тобі хтось допоможе? Наївний, я буду лоскотати тебе весь день.

- Не будеш!

- Буду! От зараз знов почну – рука пройшлася по чужих боках і я знову почув сміх – Тобі ж весело, як ти можеш скаржитися?

- Я все розкажу мамі. Вона мене врятує – ого, грає по-чорному. У мене таких тузів у рукаві немає.

- Вона тебе не почує – малий вигнув брову і я побачив на чужому обличчі фразу: «Ти справді так думаєш?». Краще б не наривався, адже у мене не син, а мала сирена.

- Мааааааамм, рятуй, будь ласочка.

- Так не чесно – а у відповідь хитра посмішка і жест біля горла «тобі гаплик».

- Хто мене гукав? – Юліана застигла у дверях нашої спальні з кухонним рушником і мукою на футболці.

- А тато… - на цих словах я закрив малому рота і ущипнув його за бік.

- Тато у нього найкращий. Він того тебе і кликав, щоб це сказати – щокастий кіндер почав махати головою і намагатися забрати мою руку. Юліана засміялася і оперлася на дверний отвір

- А мені здалося, що я чула крики про допомогу.

- Ніхто не кричаааав – я опустив погляд і побачив дрібні зубки, що вчепилися в мою долоню – Ай! Хто посмів мене вкусити?

- Той хто дуже голодний – дружина закинула рушник на плече і потягнулася за сином. Той спокійно пішов до неї на руки, щоб міцно обійняти і хитро мені посміхнувся.

- Підлабузник і маніпулятор – а у відповідь витягнутий язик - Залоскочу до сліз!

- Спочатку ходімо снідати. Я вам приготувала сирники. Якщо будете чемними то до них зроблю і какао з зефіром.

- Сильні у тебе аргументи. Навіть не посперечаєшся.

***

- П’ять яєць, половина склянки молока, тертий сир, зелень, сіль та перець – я дістаю інгредієнти і ставлю сковорідку на електричну плиту.

Давно не я стояла на кухні, як господиня. Якщо чесно, то я навіть не пам’ятаю коли востаннє. У США мені з цим допомагала мама, яка живе по сусідству або доставка з улюблених закладів. Це зручно і плюс мені не доводиться займатися тим, що не приносить задоволення. Тому, коли ми з Адамом летіти сюди, я попередила одразу, щоб він ні на що не розраховував. Відповідь Джонсона мене здивувала. Він мало того, що погодився на мої умови так ще й взяв на себе цей обов’язок. Три тижні я бачила не ресторанну вечерю, а домашню. Крім того, вона постійно була різною і такою смачною. Це не могло не підкупати.

Що зі мною сьогодні сталося, я не знаю. Просто прокинулася в ранці з відчуттям, що відпочила і вирішила піти на кухню. Адам досі спав після вчорашнього і я розуміла, що йому потрібне відновлення сил. Думаю, що один сніданок я все ж таки можу посилити за ті прекрасні три тижні сповнених вечерь і ранкової кави, мало не у ліжко. 

- Вилийте яйця в тарілку, додайте пів склянки молока, сіль і перець, збийте. Нагрійте на середньому вогні сковорідку. 

Рецепт доволі простий, але я все одно читаю кожний етап. Адам потрібний мені живий, здоровий і сильний. Буде надто епічно, якщо моя права рука вийде з ладу тільки через те, що я не вмію правильно приготувати омлет. Хоча у мене з кулінарією не все так кепсько. Просто я вмію дивитися правді у вічі і розумію, що це не моє.