Розділ 6

Три тижні потому…

- Адам, може ти мені уже нарешті розкажеш чим почав займатися і куди постійно пропадаєш? – Джонсон хитро посміхнувся мені кутиком роту і зупинив авто перед пішохідним переходом.

- А тебе таки не відпускає думка, що я від тебе щось приховую? Напевно щовечора уявляєш, як я зустрічаюся з іншою жінкою і кусаєш лікті від цього? – я закотила очі і повернула голову до пасажирського вікна. От саме так і роблю, як він каже. Ніяк інакше.

- Милий, обіцяю, що ти не дочекаєшся моменту, коли я почну ревнувати. Принаймні не у цьому житті.

- Яке кліше. Фраза надто дешева, наступного разу спробуй іншу – автомобіль тронувся і я знову повернула голову у сторону Адама, який тепер уважно стежив за дорогою.

- Як скажеш. Мені, принципі, байдуже де тебе носить. Головне не забувай, що ти, як і я, тут не на відпочинку, а на роботі. Тому сильно не розслабляйся і не забувай про свої обов’язки.

- Я виконую кожне твоє доручення. На усіх твоїх гаджетах стоїть захист, авто під таким чітким контролем, що ніхто не зможе до нього підійти. У апартаментах я постійно з тобою, єдине місце куди не маю доступу – твоя робота.

- Він у тебе буде, але згодом. Скоро тобі доведеться супроводжувати мене навіть у вбиральню – відколи я вирішила помститися Войцеховському у Адама з’явилася додаткова робота. Тепер потрібно бути обачними і уважно стежити за моєю безпекою.

- Мммм, звучить багатообіцяюче – Адам пограв бровами і я зрозуміла до чого він хилить.

- Збоченець – я потягнулася на заднє сидіння за сумкою з ноутбуком, доки Джонсон паркувався біля офісу.

- Зате цілковито твій збоченець – мені відчинили передні двері і галантно подали руку, щоб я могла вийти – поцілуєш перед тим як попрощатися до вечора?

- Авжеж! А ще станцюю приватний танець, щоб менше сумував.

- Я так і думав – я хотіла уже піти у сторону вхідних дверей компанії, як мене різко повернули і безцеремонно поцілували у щоку. Моєму обуренню не було меж. Та сказати щось я не встигла. Адам задоволено підморгнув і сів у авто раніше, ніж я оговталася від такої нахабності і вторгнення у мій особистий простір.

- Козел…

Адам такий Адам. Це людина, яка бачить ціль та не бачить перешкод. З однієї сторони це гарна риса характеру чоловіка, а з іншого вона мене надто сильно дратує, коли справа стосується мого простору. Джонсону взагалі байдуже на рамки. Він знає чого хоче і йде на таран. Я ж так не можу. Я маю бачити кордони, стіни, які можу контролювати. Тільки тоді мені справді комфортно.

За ці три тижні, що минули з нашої сварки перед діловою вечерею, Адам збавив свої оберти, яких набрав у день прильоту. Він уже менше вів себе, як люблячий бойфренд, окрім того, що кожного ранку просив поцілунок, коли підвозив мене на роботу, а більше почав десь зникати. Мене усе влаштовувало, але тільки не те, що він мені нічого не говорив. І, як істинну жінку, мене це дратувало. Мені байдуже, якщо він справді ходив по дівчатах або займався ще чимось, просто хотілося бути у курсі справ і знати, що я можу розрахувати на нього у будь-яку хвилину. А Джонсон, паразит це просік і тепер на зло мені робить інтригу вселенського масштабу. Думає, що так може завоювати мою увагу. І йому це вдалося, але не так як він хотів. Думки мої про інше. Зовсім про інше.

Я боюся, що Войцеховський у майбутньому до нього добереться і тоді почнуться зайві проблеми. Якесь внутрішнє передчуття мені підказує це. Напевно через те, що я бачу повне затишшя, яке зазвичай буває перед сильною бурею. Войцеховський рідше став з’являтися у компанії, але я точно знаю, що він мене перевіряє і контролює кожний крок. Варто мені одного разу зробити неправильний рух і йому це швидко принесуть на золотому блюдці. З’їдять і не вдавляться.

Що стосується Яна, то з ним теж усе не остаточно. Він, здається, змирився з новим призначенням і намагається сумлінно працювати без саботажу. Це мені грає на руку, адже буде важко, якщо колишній однокласник почне ставити палиці у колеса, щоб повернути свою посаду і заслужити милостиню тестя. Єдине, що мене напружує – те, що ніяк не можу знайти слушного моменту, щоб стати до нього ближчою. Усе має виглядати природно і правдоподібно. Я боюся завчасно почати гру чим усе зіпсувати. Тому кожний день для мене підвішений. Я крок за кроком намагаюся потоваришувати з Яном і увійти у довіру.

***

- Як відчувала, що ми прийдемо одночасно – я аж здригнувся, коли почув чужий голос за спиною. Враховуючи той факт, що у офісі практично нікого не було, окрім мене і прибиральниць – американо з молоком і ложкою цукру. Я ж правильно запам’ятала? – на столі з’явився паперовий стаканчик з напоєм і я здивовано перевів погляд на нього.

- Звідки ти знала? – я відкинувся на спинку крісла і подивися на свого керівника. Ана на моє запитання тільки посміхнулася та, знявши своє пальто, сіла навпроти.

- Якщо ти про каву, то просто запам’ятала ще з першого нашого бізнес ланча. Чи ти мав на увазі звідки я знала, що ти тут так рано будеш? – я кивнув на питання і зробив ковток зі свого стаканчика. Уважність Ани мене приємно здивувала. Не кожний мій секретар знав такі дрібниці – Розкинула карти Таро вранці. Вони підказали, що сьогодні прекрасна нагода разом випити кави.

- Ооооууу. Я навіть не знав, що наш генеральний директор ще й провидиця. Напевно саме тому ти така успішна? Однією рукою граєш на біржі, а іншою гадаєш на кавовій гущі? – Ана голосно засміялася над моїм жартом чим і мене змусила посміхнутися.