Венандi: Трофей столiття

Глава четверта: Облава

 Злякані люди, обережно, стали виповзати з своїх домівок.  Найсміливіші підійшли до складу. Чоловік в плащі вийшов з темряви, за ним ішов священник. 

- Не бiйтеся люди...- почав було священник, але був перебитий мисливцем. 

- Якраз таки зараз треба. Немає нічого більш небезпечнішого, ніж поранений звір. Збирай людей, самому мені не впоратися. 

 

 В сільському клубі був ажіотаж. Всі люди захотіли побачити того, хто зумів дати відсіч нечестивому створінню. 

- Всі зібралися?- запитав Венанді.

- Так - відповів священник. 

- Тихо всім!- не надто голосно, проте твердо, і власно, приїжджий зупинив гамір - Я - Венандi, людина яка займається знищенням  нечести. Займаюся я цим давно, маю чимало трофеїв. У вашому селі завівся так званий "Навь". За життя цей монстир був одним, з розстріляних у ваших краях чекістів. 

 Ця істота являє собою щось посереднє між привидом, вампіром, і зомбі. Він має певну тілесну оболонку, яка робить його матеріальним в нашому світі, але водночас надзвичайно вразливим. Знищивши її, можливо відправити істоту до пекла.

 Це не просто, але можливо. Менi вдалося його поранити, тому зараз він буде не таким швидким, і значно втратить в силi. Тому мені потрібні десять осіб добровольців, бажано мисливців з досвідом, чи хоча б служивших в армії, які під моїм керівництвом вистежать потвору і раз, і на завжди покінчать з нею. 

  В той момент Венандi був втіленням рішучості, і впевненості в собі. Тому охочі знайшлися швидко. Вмочуючи набої у святу воду, заряджаючи зброю і прощаючися з рідними, добровольці навіть не здогадувалися яка насправді їм уготована роль.

 

 Монстр виліз зі своєї печери, тримаючись за буквально розколюючуюся голову. Рани, завдані змоченими у святій води кулями, ніяк не хотіли гоїтись, і продовжували кровоточити залишаючи на землі кривавий слід. 

 Сил не було зовсім, вiн навіть не мiг більше чинити опир шуму дзвонів, хоча давно вже навчився виставляти захист проти них. Спрага з голодом діймали чи не страшніше ран. 

  I тут вуха, які уже добряче заклало дзвонами, вловили мелодійне, солодке биття людського серця. Обережно прокладаючись крізь хащі, Навь зупинився. Напруживши до різоти в очах зір, він побачив групу людей, що йшли на нього. 

 Не пробило б його декілька шматків срібла, змочених у священній воді, або хоча б дзвін замовк, він би влаштував справжній бенкет. Але зараз монстр був не в формі,  тому дістав Наган, вирішив не церемонитися. 

 

 Єгор Князенко з Тарасом Торговцев були друзями з дитинства. Разом в школу ходили, разом навчалися, служили, і разом вирішили поквитатися з монстром. Але щось пішло не так. 

 Спочатку кудись злився цей Венандi. Йшла людина поруч, і немає. Наче розчинився. А далi почалося справжнє пекло. Кулі з диявольською точністью скошували ряди добровольців.  

 Виймаючи чергові відстріляні гільзи, один з стрілець відчув холодний вiтер по спинi. 

- Тарас, знайшов час жартувати - дорікнув він другові, слабо вірячи в те що каже. 

 Вгамувавши приступ паніки, він звів курки. Різко обернувся, і відразу вистрілив. Але монстер в останню секунду встиг відвести зброю в бік. Гострим, як лезо пазуром, Навь розпанахав йому горло.

  Коли тіло впало, спрагла нечисть нахилилася над оглушеною жертвою. Гостри ікла впилися в горло жертви. Але не встиг як слід напитися кровi, як зігнувся і схопився за серце.

 

 Венандi стояв біля церковного вівтаря. Старовинна плитка, в перемішку з землею і людськими кістками, були розкидані по всюди. 

 За старовинним звичаєм, під церковним вівтар ховали або святих, або грішників. Копаючись в гнилих кістках, і залишках одягу, під стрілянину  місцевих, яких він не кліпнувши оком відправив на вірну смерть, Венандi знайшов що шукав.

 Мисливець на нечисть, підняв свій трофей. "Навина кістка "- бiла, гладка, єдина не згнивши, була вмістилищем душі Навя. 

 Вендi підняв голову. З дзвіниці, падало два тіла. Перед самою землею монстер випрямився, піднявши за шкірку священника. Приставивши до його голови  Наган, сказав:

- Віддай кисту, або він помре. 

 Ні хвилини не вагаючись, мисливець на нечисть переламав кістку. Розчиняючись в повітрi, з останніх сил, Навь вистрілив. Тіло священника впало на землю. 

 Але смерть людини не цікавила мисливця. Вся його увага була прикута до трофея. Єдине, що мало для нього цінність. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше