Венанді: Гримза

 Лікар сидів за столом, дивлячись у свіжі аналізи свого пацієнта. Піднявши голову, вiн побачив блідого хлопця i не менш бліду матір, тримавшу сина за руки. 
- Ну лікарю - ледь не плачучи почала жінка - скажіть вже що з ним? 

- Слухайте, та не переживайте ви так. - лікар встав, набрав води i подав склянку матері - Зараз он яка погода. - він кивнув на вікно, яке вже висохло вiд вранішнього дощу - то дощ, то сонце. Перепади тиску ...
- Так раніше ж такого не було. Вiн був здоровий. Спортсмен, у футбол ганяв. А тепер. 

- Ну от бачите. Спортивний. Змагання - тренування. Підвищені навантаження на тіло. До того ж не забувайте що ви тепер не в Луганську. 
- А це то тут яким боком? 

- Панi - здивувався лікар -  Вiйна то така річ, яку дорослому не так то просто пережити. А тут дитина. До того ж ви не однi такi. 
- Ну так. - заспокоюючись сказала жінка. - В сусідки також  хлопчик хворий. Та й у багатьох з наших. 
- Ну от бачите. Адаптуються. Вiдiйдуть ,i все буде нормально. 

 Коли жінка вийшла, з за ширми встав чоловік. Одягнувши капелюха, вiн вийшов. 
- I от так пане ...е ...
- Венандi - гаркнув чоловік з під замотаного ротом шарфа - Мисливець.

 - От так от пане Венандi, з кожним. Я перевірив те що ви просили...
- Я ніколи, нікого нi про що не прошу. - перебив мисливець - Я вкладаю взаємовигідні угоди. 
- Як скажете. - не став сперечатися лікар. - Я перевірив всіх учнів. 
 Повисла пауза. Венандi зрозумів натяк. Дістав з кишені плаща пухкий конверт , i поклав на стіл. Конверт тут же перекочував в шухлядку.  

- Так от - продовжив лікар, недбало заховавши посмішку вiд преміальних - В усіх учнів в класi нової математички  такi ж самi симптоми - апатія, в'ялість, втрата сил, сонливість. При, тому що раніше вони всі, абсолютно всі, були здоровими, спортивними хлопцями. 

 При тому картина одна - залишала після уроків здорового хлопця. Займалися математикою. Вертався до дому, а на ранок ледве встати міг. 
- Я так i думав - сказавши це, відвідувач вийшов. 

 Густі хмари заполонили небо. Осінній дощ стіною падав на землю. Вiтер піднявши листя, жбурнув його в єдине освітлене вікно на другому поверсі місцевої школи.  Мисливець, спостерігавши за ніркою своєї здобичі, рушив по трофей. 

 Зайшовши до школи, наткнувся на охоронця в форменному одязі. 
- Ви хто такий?  
 Відповіддю став вихоплений з під плаща американський Кольт. Масивне руків'я якого, опустившись на голову, відправило в нокаут охоронця. 

 Піднявся сходами на другий поверх. По світлу з дверей знайшов потрібний кабінет. З ноги вибивши двері увійшов в середину. 
 За партою, біля учительського столу, схилившись над зошитом , сидів хворобливо вигляду юнак. Для остраху Венанді навів на нього пістолет, i проричав : 
- Геть. 
 

 Двiчi повторювати не довелося. Коли хлопчина вибіг, мисливець сів прямо на парту. Перед ним сиділа дорідна жінка, вже похилого віку. 
- Анна Григорівна. Ви ж Олена Петрівна. Ви ж Антонiна Василівна. Довгенько я за вами ганявся. Ви як на свої - Венанді наморщив лоб вираховуючи - сто сімнадцять років гарно виглядаєте. Берет сили у молоді, в молодих, аби собі життя продлити. 

- Я не знаю хто ви ...
- Венандi . 
- Мисливець - переклала вчителька - Отже, пане мисливець - встаньте з парти.  
- I не подумаю. 

-  Ну що ж. Тоді врахуйте що ніколи, підкреслюю ніколи, нікого не вбивала. Так мені вдалося знайти засіб як забирати енергію в молодих. Але я ніколи не забирала все. Я брала стільки мені потрібно для виживання, не більше того. До того ж через деякий час, діти набиралися нових сил...
- Годi - перебив мисливець. Вставши з парти вiн підійшов до вчительки. Знявши з неї окуляри, відійшов на пару кроків. 

- Що ви собі дозволяйте? !! - розгнівалася таким нахабством вчителька. 
- Я Венандi - мисливець. А ви - вiн підняв руку з своїм Кольтом - мiй трофей. 
 Наступної митi, куля сорок п'ятого калібру, обірвала довге життя вчительки.