18.

На моє щастя, вчора вдалося уникнути зустрічі з Драгомановим — він затримався на роботі. Завдяки цьому, під час вечері й подальшого чаювання з Оленою Дмитрівною, я почувалася невимушено. Ба більше — ловила себе на думці, що ніжність і емпатія, властиві цій жінці, — це те, що я завжди шукала в рідній матері. Утім, вона не виявляла до мене достатньо тепла, а часом і зовсім здавалася холодною. Тепер же навіть не напише й листівки.

А ще господиня будинку стала для мене прикладом у своїх зовнішніх виявах. Олена Дмитрівна при кожній нашій зустрічі виглядає доглянутою, навіть удома одягається зі смаком. Наприклад, сьогодні до вечері жінка обрала довгу класичну сукню глибокого синього кольору. Витончені прикраси вдало доповнили її образ. А волосся, вкладене набік, доводило, що навіть за відсутності зачіски жінка може виглядати неймовірно.

Першочергово ми з Оленою Дмитрівною узгодили факти з моєї вигаданої біографії, щоб наші версії збігалися. Надалі жінка навчала манер поведінки справжньої леді, пояснила, чому про себе важливо дбати, і дала безліч порад, завдяки яким я відчула власну значущість. Навряд чи все це мені знадобиться під час інтерв’ю, але, вийшовши з будинку Драгоманових, я ставилася до себе з більшою повагою, ніж було раніше. І це те, чого потребувала давно, ще до підписання доленосного контракту. 

Біля воріт, прощаючись з Оленою Дмитрівною, я натхненно обхоплюю її руки й від щирого серця кажу:

— Дякую за мудрість, якою поділилися. Навіть не уявляєте, як багато ви вже зробили для мене. Тепер я навіть перед інтерв’ю так сильно не хвилююся. Лише трохи.

— Мартинко, — пані Драгоманова однією рукою мене пригортає до себе, по-доброму усміхаючись, — ти — кмітлива дівчина, тому завтра бездоганно впораєшся зі своєю роллю. Я в цьому впевнена. Тим паче на більшість питань відповідатиме Інокентій.

Її рука наостанок потерла мою спину, немов це може врятувати від нічної прохолоди. Зрештою, жест викликає сироти. І хоч таксі вже чекає, я нізащо не хочу виринати із затишних обіймів. Байдуже, що цю жінку лише нещодавно охрестили в мої матері, і це не назавжди. Тепло, яким ділиться Олена Драгоманова, дозволяє себе відчувати маленькою дівчинкою, про яку дбають. Це відчуття — незабутнє й неоціненне. Від нього пустка в моїй душі заповнюється, і тому я почуваюся щасливішою.

— А що, як вашому чоловіку без приводу набриднуть наші ігрища? — з бентегою висловлюю припущення. — Він розірве зі мною контракт?

— Без вагомої причини — ні, — запевняє Олена Дмитрівна. — Інокентій вбачає у вашій домовленості неабияку користь... для себе.

— Мені здається, що він ставиться до мене упереджено. 

— Люба, у нього немає приводу тебе обожнювати. Ви — все-таки чужі люди, — нагадує Олена Дмитрівна. 

Я киваю.

— Маєте рацію. Тим паче ваш чоловік створив для мене найкращі умови, а більшого він і не обіцяв. 

— Найкращі умови… — понуро повторює Олена Дмитрівна, дивлячись крізь мене. — Добре, якщо ти задоволена. А як складатиметься щось неладно — обов’язково повідом мене.

Я знову киваю, лише подумки ставлячи питання: “А які труднощі можуть виникнути?” і “Хіба не простіше в такому разі одразу звернутися до Драгоманова?”. 

— Доброї ночі, Мартинко. Водій Інокентія за тобою заїде о дев’ятій ранку.

У пам’яті виринає громіздка постать Гектора. Я радітиму, якщо побачу його. 

— Добраніч, мамо…

Я затримую погляд на жінці в синій суконці, коли сідаю в таксі. А коли водій рушає з місця, Олена Дмитрівна проводить авто поглядом, немов їй на мене не байдуже. Я хочу в це вірити, дозволяю собі. Але хіба вона має привід хвилюватися? Не дарма ж так довго запевняла мене у зворотному.

Розрахувавшись із таксистом по приїзду, я входжу в під’їзд. Домофон не працює, тож ніщо не змушує затриматися, щоб знайти ключі. У ліфті вдихаю на повні груди, усміхнувшись, адже згадується, як матінка Олена пригортала до себе. Беззаперечно, тепло цієї жінки ще надовго залишиться в серці. Воно огортає, як м’якенька ковдра в холодну днину.

Із закляклою усмішкою на обличчі я ступаю ліворуч, як тільки ліфт випускає. Хтось вимкнув світло, тож доводиться підсвітити телефоном, щоб знайти вимикач. А коли це вдається й повертаюся до дверей — і ціпенію. Задоволений вираз обличчя миттєво змінюється на гримасу жаху. 

У мої прочинені двері встромлена сокира.

Голос застрягає в горлянці, що перешкоджає жалібному крику. Вголос лиш згодом схлипую від страху й усвідомлення, що в моїй квартирі хтось є. Крок назад, ще один… Долонею б’ю по стіні, шукаючи кнопку виклику ліфта. І як тільки тисну на неї, з’являється можливість увійти в кабіну. Та замість того, щоб спуститися на перший поверх, я підіймаюся вгору, бо тепер спокою не дає думка, що на мене можуть чатувати внизу.

На сходовому майданчику дев’ятого поверху я опускаюся додолу, спершись спиною до побіленої стіни. Пильно прислухаюся, міцно стиснувши в руках телефон, але не чую кроків у під’їзді — вони б відлунювали. Утім, це ще не означає, що нікого немає в моїй квартирі. 

Треба відкинути тривогу й когось негайно викликати на поміч. Змахуючи сльозу, задумуюся, кого набрати. Олену, яка пів години тому просила звертатись до неї у випадку нещасть? Її чоловіка, який обіцяв посприяти, якщо мені щось загрожуватиме? Чи державні органи, адже є шанс, що вони на місці затримають навіженого, що вдерся до житла. Однак вибір припадає на Гектора. Як-не-як цей чоловік уже рятував мене раніше.

— Слухаю, — промовляє сонний голос. — Щось сталося, Мартино?

— Так! — тихо говорю в мікрофон мобільного. — До мене хтось вдерся у квартиру. І-і… — переходжу на шепіт, — він залишив у дверях сокиру. Гекторе, благаю, приїдь просто зараз!

— Сокиру?! Трясця… Я приїду, але краще ще зателефонуй у відділок.

— Як скажеш. Тільки, прошу, поквапся й нічого не кажи моєму батьку. Я чекатиму тебе на верхніх поверхах будинку. 

Схрестивши тремтячі руки й скулившись, роздумую, чи доцільно привертати увагу будь-кого іншого до того, що сталося. Згодом приходжу до висновку, що розголос остаточно відверне від мене Драгоманова. Адже я не позбулася своїх документів із прізвищем Адамовська, і вони весь час були у квартирі, у рюкзаку. А це означає, що той, хто вдерся в оселю, швидше за все, їх знайшов.