1

Ідея з’їздити на Великдень в гості до батьків виникла в Артема абсолютно несподівано. До такого спонтанного рішення чоловіка підштовхнуло кілька важливих причин. Насамперед те, що напередодні, він серйозно погарикався зі своїм безпосереднім начальником і тепер його подальша робота у престижній столичній фірмі висіла на волоску. Тож треба було скинути емоційну напругу, добре обміркувати все що трапилося і знайти якийсь прийнятний вихід з цієї неприємної ситуації.

Наступним «подразнювачем» стала дружина, котрій приспічило провести святкові вихідні на одному з заморських курортів. Мовляв там неймовірної краси краєвиди, дивовижна архітектура та надзвичайно хороше обслуговування. Артем не йняв віри цим словам Тамари бо чудово знав, що благовірну на цю поїздку під’юдила її найкраща подруга Єлена. У тої фарбованої «барбі» нещодавно з’явився новий «кавалер», котрий не знав ліку грошам, і що б випендритися влаштував новоспеченій коханці дорогий подарунок – закордонне турне.

Ну а доконала чоловіка – поломка його авто. Машина хоч і була новою, та щось там у ній попсулося, і в автосервісі заявили, щоб все полагодити їм знадобиться ледь не тиждень. Начебто потрібно було замовити потрібні запчастини у компанії-виробника, дочекатися поки їх привезуть, та й взагалі треба взяти до уваги, що на свята ніхто не захоче марудитися з такою роботою. Артем звісно міг наполягти на своєму, або знайти іншу майстерню, та не став цього робити. Гори все вогнем – вирішив чоловік і раптом зважився на вчинок, який відкладав вже майже п’ять років.

В місто, в якому він народився і де промайнула значна частина його молодості, Артем вирішив їхати потягом. Чомусь захотілося зануритися в ту атмосферу безтурботної юності коли він студент-першокурсник не ледь щотижня добирався залізницею в Київ щоб там гризти граніт науки в одному зі столичних університетів. Веселі та незабутні то були часи, які на жаль вже ніколи не повернути. Готуючи батьків до свого візиту, ще звечора попередив їх телефонним дзвінком. І вже сидячи у вагоні та розглядаючи весняні пейзажі, що миготіли у вікні, отримав повідомлення від мами: «Тісто на паску вже підходить, з нетерпінням чекаємо».

Ранок Великодня у невеличкому, провінційному містечку завше пахне однаково: сумішшю воску, свіжої м’яти та солодкого аромату ванільної здоби, якими просякнута прохолода світанку. Коли Артем зійшов з вагона на перон залізничного вокзалу, клапоті туману ще стелилися понад землею. Місто спало, однак в кожному другому вікні вже мерехтіло світло – ґаздині збирали святкові кошики. Чоловік прямував знайомими вуличками, і з кожним його кроком тягар дорослого, суттєвого життя в столиці здавалося ставав легшим.

Біля хвіртки родинної садиби, яка розташовувалася на околиці міста, Артем на якусь мить зупинився. Старий замок піддався з характерним скрипом, який він пам’ятав ще з дитинства, коли зранку ішов до школи, чи після уроків поспішав до компанії найкращих друзів. Де вони зараз ті приятелі-шибайголови, з якими довелося пережити стільки веселих та відчайдушних пригод? Хтось залишився тут, когось доля занесла в далекі краї, а є й такі що вже покинули цей світ.

На рипіння хвіртки з особняка виглянула мама. Побачивши сина вона сплеснула в долоні й кинулася обіймати та обціловувати його. Від жінки пахнуло так точнісінько так, як у спогадах Артема: дріжджами і святом.

– Ти якраз вчасно, сину – тихо проказала мама зі сльозами на очах, коли радісний ажіотаж викликаний появою сина трішки вщухнув. – Тато вже складає до кошика ковбаску, хрін та крашанки.

Батько виявися більш стриманішим в своїх емоціях тож тільки міцно потиснув руку і по дружньому поплескав сина по плечу. Коли ж мама спробувала було почати розпитування що, до чого і як, суворим тоном зупинив її:

– Марино, стій, зачекай! Ще встигнеш задовільнити свою цікавість. Краще поспішімо до церкви, бо ще запізнимося на святу літургію.

У храмі було велелюдно. В повітрі стояв приглушений гомін голосів вірян, який враз стихнув, коли пролунало перше «Христос Воскрес!». Десятки свічок спалахнули одночасно, розганяючи залишки світанкових сутінків. Дивлячись на мерехтливий вогник своєї свічечки Артем раптом усвідомив, що Великдень – це не тільки релігійна подія. Це своєрідна перемога світла на темрявою в середині кожного християнина, ранок коли у людини з’являється шанс очистити свою душу, залишивши в минулому все лихе й почати своє життя з чистого аркушу. А ще це свято коди кожен може знайти таке місце де на нього чекають.

Повернувшись додому й помолившись вони сіли за святковий стіл. Тут вже на почесному місці сяяла білою глазур’ю висока паска, спечена мамою, і темно-червоні, виварені в цибулині крашанки, в візерунках яких втілював свої художні фантазії – тато. Поряд лежав рушник, той самий, який бабуся вишила на честь його першого Причастя. Вицвілі від часу червоні й чорні хрестики, що символізували радості і печалі життя, які чекали на маленького онука в майбутньому.

Першим ділом батько поділив одну з посвячених пасок на всіх – символ родинної єдності.

– Христос Воскрес! – промовив старий, простягаючи скибку синові.

– Воістину Воскрес! – відповів Артем, відчуваючи, як тепла хвиля спокою і умиротворення розпливається в грудях.

А за вікном яскраво сяяло полудневе сонечко, обіцяючи теплу, ранню весну. На столі лежала шкарлупа від розбитих крашанок, в домі панував затишок, а в серці чоловіка – рідкісне відчуття того, що він зараз саме там, де має бути. Він довго спілкувався з батьками, найріднішими йому людьми, забувши про всі нещодавні неприємності і не відчуваючи плину часу. Весь цей день Артем був просто неймовірно щасливим.