1

Станіславович празникував Великдень. Як і належить всякому віруючому християнину, котрий дотримується багатовікових традицій й звичаїв своїх батьків-прадідів. З духмяною пасочкою, пекучим хріном, апетитною ковбаскою та звісно ж великоднім яєчком. Святковий стіл у нього хоч і не вгинався від різноманітних наїдків та страв, проте й якогось сорому через свою помітну скромність у чолов’яги не викликав. Все було на ньому як і у інших порядних людей.

Прослухавши Святу Літургію в храмі, Станіславович вдома ще раз помолився, перехрестився і всівся за стіл. Плеснувши собі в чарчину оковитої, «залпом» її осушив, а потім крякнувши взявся за святкові наїдки. Проте великоднє яєчко і інші страви не надто йому смакували. В горлі чомусь почало дерти, на очах виступили скупі сльози, чоловік закашлявся і вибравшись із-за столу почвалав надвір покурити.

Сторонньому мабуть здалось би, що то свіжий хрін своїм ядучою пекучістю вигнав Станіславовича з хати. Чи може подих йому перехопило від міцного сільського «перваку». Однак це було зовсім не так. Як і не було того стороннього спостерігача котрий би став свідком всього, що трапилося. В його напіврозваленій хижчині не було нікого. Тільки набридливо дзижчала муха під стелею, та глухо порипувала старезна яблуня за вікном.

Всівшись на порозі чоловік кілька разів жадібно затягнувся дешевою сигареткою підставляючи своє засмагле обличчя яскравому травневому сонечку. Легкий, теплий вітерець грайливо куйовдив його густу чорну чуприну рясно помережену срібними нитками старечої сивини. Зашкарублі від важкої багаторічної роботи руки ледь помітно тряслися. З грудей, разом з сигаретним димом, виривалися подихи, дуже схожі на тихенькі, сумні стогони.

Станіславович курив, а його свідомість перескакуючи з однієї думки на іншу непомітно відправилася подорожувати в минуле. Спогади прожитих років нахлинули як бурхливий весняній паводок повертаючи до того, що він так старанно намагався забути. І події учасником яких він був барвистим калейдоскопом замерехтіли перед внутрішнім зором чоловіка.

Дитинство у нього промайнуло в карпатських горах, за декілька сотень кілометрів від того села де він тепер опинився, і Станіславович нічим не відрізнялося від інших однолітків-односельчан. Хоча тоді він був звісно не Станіславовичем, а звичайним хлопчаком – Володею, котрий потім перетворився на простого, нічим не примітного парубійка. В міру симпатичного, по сільському роботящого, дещо наївного та довірливого за характером юнака.

Своє перше і єдине кохання хлопець зустрів на рідних карпатських полонинах. Звали обраницю його серця Люба. Дівчина приїхала погостювати до родичів, які були близькими сусідами Володі. Так вони познайомилися, потоваришували, а незабаром покохали одне одного. Два тижні гостювання пролетів непомітно і Любі довелося повертатися додому. А незабаром, не витримавши розлуки, за нею відправився і парубок.

Там, на новому місці вони й побралися. Хоча перед весіллям, його мати, мудра й досвідчена жінка, у якої Володя був вже шостою дитиною, наче прорекла, що він не буде щасливий з Любою, що вона йому не пара, що їхнє спільне життя не складеться. Так воно й трапилося врешті-решт. Хоча… Спершу ніщо не віщувало якихось неприємностей та бід. Вони жили в розумінні і любові немало літ. Вели непогане хазяйство. Ростили четвірко дітей. 

Однак… Як це так нерідко буває в сімейному житті сіра буденність знебарвлює почуття, повсякденна одноманітність притуплює емоції, відсутність яскравих вражень породжують в родині нескінченні непорозуміння, численні дріб’язкові суперечки, й навіть гучні сварки. Особливо фатальним в такій ситуації буває недоречне втручання іншої людини, навіть якщо ця людина близька та дорога.

Все це не оминуло й Володимира. Виникали у нього непорозуміння з дружиною, суперечки, скандали… Масла в вогонь цих сімейних негараздів додавала теща чолов’яги. Непривітна, завше похмура, неабияк сварлива вона від першого знайомства незлюбила зятя. Чому? А хто її знає. Тільки нескінчені кпини старої, їдкі докори, монотонні нарікання частенько доводили чоловіка ледь не до сказу. Він намагався стримуватися, однак бувало що й відповідав тещі гострим слівцем.

Все це неприглядне дійство проходило на очах дружини і головне дітей Володимира. Постійні сімейні «розбірки» діяли мов іржа. Вони підступно роз’їдали взаєморозуміння, повагу й любов у родині. І з часом чоловік почав відчувати, що дружина віддаляється від нього, а діти стали геть чужими. Близькість, приязність, розуміння з кожнім роком танули у них в родині наче сніг під яскравим сонечком.

А потім настав закономірний фінал. Все те неприємне й паскудне, що збиралося в їх родині зробило свою чорну справу. Якогось дня у них зчинилася гучна сварка. Причина начебто була доволі вагомою. Начебто Володимир прийшов додому п’яній, незчувся як заснув у ліжку з запаленою сигаретою від чого виникла пожежа й ледь не згоріла вся їхня хата.       

Розголос події в селі виявився чималеньким хоча чолов’яга був і є переконаний в тому що все це влаштований наклеп на нього. Він і дійсно в тут днину був напідпитку. Однак за все своє життя ніколи не курив у ліжку. Не мав такої звички. Та й шкода завдана вогнем була незначна, надгоріла хіба стара штора на вікні. Проте причина для сварки виявилась вагомою, а її наслідки плачевними для Володимира. Його вигнали з дому.

І він пішов грюкнувши спересердя дверми. Пішов чуючи в спину образливі звинувачення й лайку дружини та дітей від яких серце кров’ю обливалося. Пішов… Кілька тижнів перебивався в шкільній котельні де працював кочегаром. Потім один знайомий дозволив замешкати в його напіврозваленій хижці. Там Станіславович проживає по сьогоднішній день.