Глава 4

Сидіти обличчям впертим у стіл із загнутими назад руками досить неприємно. Подвійно неприємно стає від того, що з твоїх кишень витягують весь вміст, а потім навколо схрещених зап'ястів зав'язується мотузка. Фінальним акордом став мішок, який одягли мені на голову.

Навколо не було чути жодного обурення серед відвідувачів, лише трохи збільшився шум від голосів. Отже, мене «брали»представники місцевої влади. У цьому випадку шанси поборсатися були, головне не вдавати з себе казна-що.

Біль у руках трохи ослаб, і мене буквально підняли з лави, змусили переступити, знову загнули руки і кудись повели. Судячи по дошкам, що стукали під ногами, на подвір'я ми не пішли, а вийшли через службовий вихід, де на мене та представників влади чекав гужовий транспорт у вигляді звичайного воза чи візка, через борт якого мене перевалили і поклали обличчям до гори.

Що примітно, я не отримав жодного стусана або удару, ніхто не намагався зібрати мною всі кути або «випадково» впустити. Це не могло не тішити, оскільки були серйозні сумніви щодо кваліфікації місцевих лікарів та зокрема стоматологів.

Рухалися недовго, спочатку зупинилися, почулася розмова кількох людей трохи рипнули ворота, і віз знову рушив уперед. За відчуттями минуло менше хвилини, ми знову зупинилися, але цього разу мене стягли з воза і поставили на ноги. Далі був короткий шлях, кілька дверей, що відкривалися в ході руху, а потім пута на руках ослабли і зісковзнули вниз, мішок зірвали з голови, штовхнули спину і я зробив пару кроків вперед. За спиною пролунав шум дверей що зачинилися і скрегіт ключа замикаючого двері.

Обстановка камери де я виявився, не відрізнялася чимось особливим: дірка в підлозі з якої несло нечистотами, дерев'яні нари вкриті мішковиною і глечик, наповнений водою. Крізь невеличке віконце забране ґратами в камеру падало світло від палаючого смолоскипа.

— Якщо є можливість відпочити, гріх нею не скористатися, — подумав я, сівши на нари. Під мішковиною виявився тоненький шар соломи, а сама тканина була без підозрілих плям та бруду. Після лісу та оберемків трави замість ложа, номер мого «готелю» міг би вважатися впевненою одиницею.

Трохи посидівши, я роззувся і ліг. Повернувшись, я перекинувся на бік, обличчям до стіни. У ногу щось кольнуло. Як виявилося, те, що мене прийняли за столом, зіграло хорошу службу: сережка, опинилася в самому кутку кишені і її банально не помітили під час обшуку. Маленька іскорка палаюча у дорогоцінному камені подіяла заспокійливо і сховавши прикрасу у кишеню я заснув.

Прокинувся я сам. Навколо стояла тиша, камера була суха, постіль відносно м'яка і свіжа. Якось дивно, що саме у в'язниці вдалося добре поспати.

Стало помітно темніше: смолоскип, що горів навпроти дверей і його світло проникало через маленьке віконце у дверному полотні, майже догорів.

Полегшившись, я попив води і знову задрімав.

Розбудив мене скрегіт ключа в замку. Двері відчинилися, і в камері відразу стало світліше: один із трьох стражників, що прийшли за мною, змінював старий смолоскип на новий, а поряд з ним стояв невеликий світильник.

— Вазі! — промовив один із охоронців, для кращої комунікації махнувши рукою вгору.

Не ставши чекати поки мене простимулюють одним з кийків висячих на поясах вартових, я встав і пішов до виходу, де на мене вже чекали кайдани з темного металу, щось схоже я бачив в одному з європейських музеїв.

Браслети клацнули в мене на руках, їх навіть посмикали, перевіряючи, чи все замкнулося,  мене взяли під руки і кудись повели. Світло лампи відображало кам'яні стіни довгого коридору з великою кількістю дверей, що розташувалися з правого боку. На відміну від мого «номера» смолоскипи, що горіли, зустрічалися лише двічі. Через короткий час ми з конвоєм опинилися біля обшитих металом дверей, і один із охоронців кілька разів стукнув дверним молоточком.

Малопомітна на загальному тлі стулка трохи відсунулась убік, і нас витріщилося чиєсь око. Через кілька секунд за дверима щось кілька разів скреготнуло і двері відчинилися.

За дверима починалися короткі сходи, що вели нагору. Піднявшись, нас знову зустрів ряд камер, тільки на відміну від мого вимушеного житла замість дверей були грати з товстих металевих прутів, а самі камери заселяли звичайні забулдиги або люди, зустрівшись з якими пізно ввечері хотілося перейти на інший бік дороги. Самі камери були бруднішими, з усіх зручностей були лише відра та кілька матраців.

Наприкінці коридор був перегороджений ще одними ґратами, поряд з якими розмістився круглий стіл з кількома табуретами, на яких вільно розмістилися троє стражників, що азартно ляскали картами по столу і збуджено перемовлялися. Побачивши нашу професію один із стражників підвівся, дістав зв'язку ключів і вибравши потрібний ключ відчинив двері.

Що примітно, мої конвоїри дещо відрізнялися від тих, хто сидів та грав у карти. Картежники були явно розслаблені, а широкі морди обличчя свідчили про явно не надто важку службу, а мої конвоїри міцно тримали мене під руки не розслабляючись ні на мить.

Відразу за сторожовим постом розташувалися ще одні двері, які в свою чергу вели вже в цілком собі звичайне приміщення, яке трохи нагадує поліцейську дільницю. Там розташувалося кілька столів, за якими сиділи клерки з брудними від чорнила пальцями, а в протилежного від нас боку було кілька дверей.

Невибагливого вигляду чоловіки і жінки вишикувалися в кілька черг, що вели до столів. Весь натовп неголосно вирував, то тут, то там спалахували сварки з-за місця в черзі, але кілька стражників озброєних палицями одним своїм виглядом не давали людям перейти від образ до дії.