Глава 2

Що таке три дні у лісі? Добу тому, я сказав би що ліс — це приємна компанія шашлики, пісні під гітару, можливо збирання грибів і взагалі романтика наметів. Зараз ліс мені здається максимально некомфортним місцем навіть без урахування відсутності припасів.

Навколо здіймалися вгору величезні дерева вкриті мохом та лишайниками. Крони були так густо переплетені, що внизу панувала напівтемрява. Невеликі галявини, які зрідка зустрічались на моєму на шляху, як правило, свідчили про наявність невеликого озерця рясно зарослого всякою рослинністю, а вода проглядала лише в центрі великою темною плямою.

Сама дорога не викликала особливих труднощів. Підошви кросівок м'яко ступали смарагдовим мохом, який перемежувався ділянками сухого листя і дрібним суччям.

Навколо час від часу чулися звуки природи: перегукувались птахи, шаруділи дрібні звірі, а з дерев зривалися залишки торішнього листя. Я старанно гнав від себе думку про наявність навколо великих хижаків чи змій. Кажуть, що весною зміїна отрута найнебезпечніша, та й самі змії після сплячки далеко не благодушні. Перевіряти чи це так, я категорично не хотів.

Судячи з того, як густішала напівтемрява, мене чекала перша в житті ночівля далеко від теплого багаття і навіть спальника. Ночувати на землі не дуже хотілося, та й було відверто страшно, тож перша ніч мала пройти на дереві. Проблемою стало те, що більшість оточуючих гігантів хоч і мали товсті стовбури, але найближчі гілки починалися надто високо, і дострибнути було зовсім неможливо.

Місце для ночівлі надала сама природа: один із лісових гігантів, що зустрівся по дорозі, впав, але навколишні дерева виступили в ролі амортизаторів, тому ствол був, ніби нахилений паралельно до землі. Видершись по заваленому стволу, я опинився на пристойній висоті, а завдяки кільком гілкам у процесі зростання утворившим подобу майданчика, отримав місце, де можна було звернутися калачиком і не боятися впасти на землю.

Останні проблиски світла я витратив на збирання залишків сухого листя, яке можна було б використовувати як ліжко. Коли ніч остаточно вступила у свої права, на коротку мить стихли всі звуки лісу, і запанувала тиша. Ще за мить ліс знову залунав, але вже трохи інакше. Денні тварини залягли спати, а нічні вийшли на обхід своїх територій та полювання. Над головою протяжно ухнув якийсь птах, а під стволом дерева прошурхотіло листям дрібне звірятко. Щоправда, минулої доби вражень вистачило на все життя попереду, тож очі самі собою заплющились, і я заснув.

Спалося відверто погано: снилася всяка каламутня, де з темряви на мене дивилися яскраві очі, а над головою сяяли беззвучні спалахи грому. Потім картинка різко змінилася, і на мене подивився чоловік одягнений у шкіру і з негарною посмішкою. Він погрозив мені пальцем і зник.

Тверда поверхня і скукожена поза разом з холодом не дали мені довго залежатися і тільки-но під тінню дерев стало хоч щось можливо роздивитися я почав повільно спускатися по слизькому від роси стволу дерева.

Вже стоячи на землі, я сповна відчув усю приємність ночівлі на дереві: спину тягнуло, боліли м'язи ніг втомлені від довгої ходьби і ночі в незручній позі. Але найбільше хотілося пити, їсти і курити. Якщо з необхідністю пити з чергового озерця з каламутною водою я більш-менш змирився, то з їжею та цигарками все було погано. Живність, яка зустрічалася мені на шляху, близько мене не підпускала, а довкола не було навіть каменю, щоб можна було спробувати кинути, та й джерела вогню теж не було.

Вирішивши вирішувати проблеми в міру їхнього надходження, я рушив далі, щиро сподіваючись, що до дороги менше трьох днів і там я швидко зустріну людей.

Маршрут все також не відрізнявся особливою різноманітністю. Високі дерева, суміш листя, гілок та моху. Щоправда, якщо раніше йшов все змішаний ліс, то зараз побільшало високих сосен. Навколо одразу посвітлішало, а земля була вкрита м'яким шаром старих голок. Зробивши ще кілька кроків, я опинився на вершині пологого спуску. Внизу розташувалося озеро набагато привабливіше, ніж його попередники.

Якщо раніше всі озерця, зустріті на шляху, були дрібними і зарослими ряскою, то це озеро могло похвалитися досить великим розміром і навіть невеликим піщаним пляжем. Найцікавіше розташовувалося на протилежному кінці озера: виднілися сліди якихось руїн.

Можливість попити чистої води, і можливо навіть знайти поїсти дивовижним чином додала мені сил, і я рушив до озера. Такої води я дійсно раніше не зустрічав: прозора, холодна і дуже смачна, а навколишній пейзаж цілком міг прикрасити одну з поштових листівок десь у Канаді. Єдине, що слабо вписувалося в ландшафт, так це купа руїн на протилежному березі.

Мене ж вони зацікавили як потенційне джерело каміння: на поверхні озера плавало кілька десятків качок чи якихось ще водоплавних птахів, а шлунок мені ще з учорашнього дня натякав, що непогано було б поїсти. Враховуючи активну ходьбу та добу без їжі, спробувати здобути одного з птахів здалося мені непоганою ідеєю. А якщо вийде якось запалити вогонь, то буде зовсім чудово.

Ще раз напившись, я рушив в обхід озера. Приблизно через десять хвилин почали траплятися перші руїни. Десь явно проступали залишки фундаменту або навіть виднілися цілі секції стін, під ногами лежали купи каміння, що мали сліди обробки. Вся поверхня землі була затягнута якимись повзучими рослинами, тому доводилося ретельно вибирати, куди ставити ноги.

Зважаючи на все, я натрапив на руїни дачі. Дачі побудованої для відпочинку сім'ї якогось мільярдера у дворянському антуражі. Років сто тому тут стояв гарний палац із широкою терасою та кількома балконами, купа допоміжних будівель, невелика стайня та затишний парк, що плавно переходив у ліс. По озеру можна було поплавати на човні, для любителів риболовлі стояв невеликий пірс, а діти будували б свої піщані замки, перериваючись на купання в озері.