1

Під дахом скляним зігрітий лагідним УФ–променями коротав літа Інсектарій. Обмежене зі всіх сторін царство жило за суворими законами фізики та світобудови. Мешкало там багато–багато різноманітних комах.

І хоч усього було вдосталь і навіть більше, вони все одно систематично влаштовували битви за ресурси — землю, соломку та стружку–наповнювач. І тому іноді гинули цілими колоніями.

Маленьку чорну Комаху обурювала несправедливість цієї світобудови. Від пращурів давним–давно, на тому тижні, вона чула сказання, що край світу тримає Прадавнє Дерево. Разом із сітчасто–скляним небом, трубчастим сонцем та фонтанчиком — воно вже існувало, коли в Інсектарії оселились перші комахи.

Якщо вибратись на нього й стрибнути з усієї сили вгору можна потрапити в міжсвітову червоточину й тоді Всемогутній Доглядальник прийде до тебе та відповість на всі питання, адже ти робиш стрибок віри.

А оскільки Комаха сумнівів у своїй вірі не мала, то й шанси на зустріч з ним вважала майже стовідсотковими, чи хоча б принаймні — 50 на 50, або зустріне, або ні.

Вона була оптимісткою за натурою, шестиногою за підкласом та робочою особиною за кастою. А отже бігала швидко й весело, тому вирішила відправитись туди та все самостійно з’ясувати.

«І ніхто за мене не буде хвилюватись. Помчала десь по роботі, колись повернусь, а може й ні, яка різниця — в родині мільйон таких, — думала вона, —  а, отже, вперед–вперед, путь–путівець чекає».

Комаха зібрала усі свої надбання — дві віточки, жовтий камінчик, шматочок кори та згусток смоли, надійно перев’язала червоною ниткою й закинула на спину.

«От добре, що червону знайшла тоді. Заразом і від ячменю буде, й не навроче ніхто. Наче все взяла. Ніби забула щось», замислилась вона.

Майже на виході раптом зупинилась та повернулась:

   — От знала, знала, що щось забуду!

З глибин норки вона дістала лушпайку насіння з дірочками. Підійшовши до краплі води у кутку, почала вмощувати свій саморобний капелюшок на голову.

   — Я все ж таки хочу зустрітись з Творцем завдяки стрибку віри, а не меланомі від

УФ–випромінювання. От тепер точно все, — сказала вона.

Комаха подивилась на порожню норку.

   — Ой, та все, геть ці сентименти — це усього лиш приміщення.

Вона ще раз поправила капелюх та рюкзак.

«От, можливо, хіба що крапельку доп’ю, зневоднення це ж теж погано, — подумала Комаха зупинившись. — Я ж ще не у дверях, це ж ще не погана прикмета».

Вона підскочила до крапельки — один впевнений ковток і Комаха в дорозі. Чекай на неї Творець.

Стрімко та впевнено вона неслась між гілками та мохами, між пісками та камінням, між рослинами та незрозумілим мусором, який хтозна–як там опинився.

   — От що це таке, наприклад? — зупинилась Комаха з обережною цікавістю вдивляючись у темну кульку.

   — Підказати щось, шановна? — нізвідки взявшись запитав гігантський Жук з могутніми лапками та твердими крильцями.

   — О, ні–ні, вибачте, я просто повз пробігала, — відповіла Комаха.

   — Авжеж, повз вона пробігала. Усі ви так кажете. Гаразд давай, — посміхнувся Жук.

   — Що вам давати? — позадкувала Комаха притиснувши вусики до голови.

   — Звідки я знаю, хтось просить на лапці, хтось на крильцях.

   — Що просять на лапці? Що просять на крильцях? — перелякано запитала Комаха стискаючи червоні ниточки рюкзака.

   — Автограф, що ж ще, — пихато відповів Жук погладжуючи кульку.

   — А, так ви знаменитість? — з полегшенням, але все ще з недовірою запитала вона.

   — Ще і яка! Хочеш сказати ти не знаєш хто я? — не повірив їй Жук.

Комаха заперечно похитала головою. Жук цокнув та підняв одне крильце.

   — От бачиш, скільки в мене зелених листочків, — почав вихвалятись він.

   — А, листочки. Колись у мене теж було декілька зелених листочків, але я не знала, що з ними робити й з часом вони пожовклі та втратили свою цінність.

   — Типова помилка новачка. Листочки одразу потрібно інвестувати. Листочки мають працювати на тебе, а не ти на листочки, — повчав Жук.

   — Зрозуміло, окееей, — намагалась закінчити розмову якнайшвидше Комаха.

   — Взагалі у мене безліч різноманітних проєктів, але інвестиції також входять у сферу моїх інтересів, на цьому я знаюсь — можу проконсультувати. Буквально зараз працюю над створенням контенту для мого майбутнього майстер–класу, — відповів Жук вказавши на кульку.

   — Мене не цікавлять листочки, — чесно сказала Комаха.

   — Як так? Всіх вони цікавлять, — неабияк здивувався Жук.

   — Я не всі. У мене інший шлях. Своя місія, — впевнено відповіла вона.

   — О, це я поважаю. Гаразд, щасти тобі, маленька Комахо. Сподіваюсь ти виконаєш свою місію, яка б вона не була.

   — Дякую, пане, — посміхнулась Комаха, помахала вусиком та зникла за пагорбом.