Розділ 31. Попіл і коріння

​Нічний туман у передгір’ї був схожий на сиву, вологу вату, яка поглинала всі звуки. Але для Вар’яна цей туман був не просто естетичною деталлю гірського пейзажу. Це була жива тканина світу — мільярди дрібних крапель вологи, у яких відбивався кожен рух, кожен шелест листя і кожен подих нічних хижаків.

​Верховний Друїд сидів на розколотому грозою валуні за кілька кілометрів від спаленого Біо-Купола. Його тіло все ще пам’ятало біль: глибокі порізи від уламків броньованого скла, опіки від термічних зарядів «Black-Oversight» та тупий, ниючий лом у кістках після використання хімічних блокаторів Прани.

​Лише кілька годин тому він вирвався з самого пекла. За п'ять кілометрів звідси, у важкодоступній гірській ущелині, роззявила свій бетонний рот таємна база його поневолювачів — закинутий підземний бункер часів «холодної війни». Американські оперативники з корпоративного конгломерату викупили цей законсервований військовий об'єкт через підставні структури, перетворивши його на автономний польовий центр. Глибоко під землею, за триметровими стінами із залізобетону й броньованої сталі, вони облаштували портативні біо-лабораторії, потужні глушники радіосигналів та ізоляційні камери.

​Вони гадали, що метри монолітного бетону та передові американські пригнічувачі повністю відріжуть Василя від енергії землі. Найманці вважали, що сталеві ланцюги зможуть утримати істоту, яка пам’ятала світанки людської цивілізації. Вони помилилися. Помилилися жорстоко й криваво.

​Вар’ян заплющив очі й зробив глибокий вдих.

​У його грудях, там, де звичайні люди відчували лише ритмічне биття серця, пульсувало Золоте Ядро. «Срібне Виснаження», яке він застосував під час вибухового штурму й нищівного розгрому підземного бункера, майже повністю випалило його внутрішні резерви. Золота Нитка — найтонша біотехнологічна структура його магічного тіла — була витончена, мов павутина на вітрі. Щоб відновити її, звичайної їжі чи відпочинку було занадто мало. Йому потрібна була первинна Прана землі.

​— Ти знову ризикуєш, хлопче, — прошепотів Вар’ян сам до себе, звертаючись до залишків свідомості Василя Гуменюка, у чиєму тілі він переродився. — Твоє тіло міцне, але воно не вічне. Якщо ми не відновимо Джерело, наступний удар «Black-Oversight» стане останнім.

​З боку згарища прилетів легкий вітерець, принісши із собою гіркий запах горілої хвої, розплавленого пластику та чадного газу. Чорна варта не просто знищила будівлі — вони намагалися випалити сам дух цього місця. На своїй підземній базі вони місяцями аналізували зразки, шукаючи секрет «Королівського Женьшеню» та формулу швидкої регенерації тканин, яку Василь успішно впроваджував у своєму екологічному господарстві.

​Вар’ян повільно опустив долоні на вогку, вкриту мохом землю.

​— Поговоріть зі мною... — тихо мовив він прадавньою мовою, якою не розмовляли вже вісім століть.

​Прана потекла з його пучок у ґрунт. Дрібні золотисті іскри замиготіли під низькою травою. Зелений імпульс розійшовся радіусом у кілька сотень метрів, торкаючись коріння вікових смерек, підземних джерел та міцелію гігантських грибниць. Земля відповіла. Вона була зранена, налякана гуркотом важких броньовиків, чергами з великокаліберних кулеметів та вибухами гранат. Але вона була жива.

​Крізь біо-мережу лісу Вар’ян відчув усе:

З боку ущелини, де чадів підірваний ним бункер, вибиралися залишки розвідгрупи. А за п’ять кілометрів на захід, біля старого закинутого кар’єру, зупинилася колона з трьох чорних позашляховиків із затемненими вікнами. Передовий загін «Black-Oversight» розгортав портативні радари та тепловізійні системи спостереження. Вони розуміли, що поранений Друїд не міг утекти далеко, і зараз прочісували квадрат за квадратом. Вони мали наказ: або доставити Гуменюка живим для розтину та вивчення в лабораторіях за океаном, або знищити його термобаричними боєприпасами.

​— Вони вважають, що полювання триває, — куточки вуст Вар’яна сіпнулися в холодній, хижій посмішці. — Але вони забули, хто в цьому лісі хижак, а хто — лише біомаса.

​Він підвівся з валуна. Кожен рух віддавався різким болем у ребрах, де під шкірою все ще розсмоктувалися гематоми після тортур у підземеллі. Однак Прана вже почала свою роботу. Золота Нитка сплітала розірвані м’язові волокна, зрощувала мікротріщини в кістках і насичувала кров киснем.

​Перше, що йому було потрібно — це Королівський Женьшень.

​Під час штурму Біо-Купола, перед самим заточенням у підземний радянський форпост, Вар’ян встиг врятувати найцінніше — материнський корінь прадавньої рослини. Він заздалегідь сховав його у таємному схроні під кореневищем трьохсотлітнього дуба. Цей корінь містив у собі концентровану енергію, здатну не лише повністю зцілити його тіло, але й запустити перший етап грандіозного задуму — розгортання «Великого Зеленого Щита».

​Вар’ян безшумно рушив крізь хащі. Його хода була абсолютно беззвучною: гілки не тріщали під ногами, а сухе листя, здавалося, саме розступалося, створюючи м’яку подушку. Це була древня техніка Друїдів — «Крок по росі».

​За п'ятнадцять хвилин він дістався до заповітного дуба. Дерево зустріло його тихим шелестом крони. Його могуче коріння відчуло господарську руку і злегка розсунулося, відкриваючи невелику нішу у вогкій землі.

​Вар’ян дістав із ніші дерев’яну скриньку, оброблену смолою та запечатану магічними рунами. Всередині на м’якій подушці з моху лежав товстий, розгалужений корінь, що випромінював ледь помітне бурштинове сяйво. Це був результат місяців роботи, синтез древньої магії та сучасних біотехнологій.

​— Ну що ж, старий друже, — мовив Друїд, беручи корінь у руки. — Час повертати борги.

​Він не став готувати відвари чи настоянки. Часу не було. Вар’ян відламав від кореня невеликий відросток і поклав його під язик.

​Ефект був миттєвим і нищівним.

​Вибух чистої, концентрованої Прани вдарив по його нервовій системі. Золота Нитка в його грудях спалахнула сліпучим світлом, розширюючись і проникаючи в кожну клітину тіла. Біль зник миттєво. Порізи на шкірі почали затягуватися прямо на очах, залишаючи лише ледь помітні рожеві шрами, які швидко зникали. М’язи наповнилися колосальною, майже неприборканою силою. Серце забилося рівно й потужно, мов поршень важкого двигуна.