Глава 30: Закутий у залізо та вибух Прани

Свідомість поверталася повільно, пробиваючись крізь пекучий, виснажливий біль, що розривав кожну клітину тіла.

Вар’ян розплющив очі. Перше, що він відчув — це відсутність земного резонансу. Його біологічне чуття, яке раніше простягалося на десятки кілометрів і відчувало шелест кожного листочка, зараз було повністю заблоковане. Навколо панувала мертва, стерильна, штучна тиша, отруєна важким запахом озону, спирту та вихлопів дизель-генераторів.

Він перебував усередині герметичного броньованого контейнера-лабораторії, облаштованого прямо на базі закритого військового аеродрому під прапорами приватного підрозділу «Black-Oversight».

Тіло Вар’яна було знерухомлене у важкому вертикальному екзо-ізоляторі. Його руки та ноги стискали масивні сталеві кайдани з титановим напиленням. В обидві яремні вени та пробите плече були встромлені товсті голки, через які в його кров безперервно поступали концентровані седативні препарати, блокатори нервових імпульсів та високотоксичні інгібітори клітинного ділення. Вони штучно пригнічували синтез Прани, намагаючись перетворити його на безвільну біомасу.

Прямо перед ним, за товстим броньованим склом із захистом від радіації та електромагнітних імпульсів, стояв чоловік у чорному польовому однострої без розпізнавальних знаків. Це був полковник Ерік Вейн — керівник спеціальних операцій «Black-Oversight» у Східній Європі. Поруч із ним за пультом біохімічного моніторингу метушився доктор Карлсон, головний дослідник провідного фармацевтичного консорціуму США.

— Він прокинувся, полковнику, — сухим, збудженим голосом мовив Карлсон, гарячково натискаючи клавіші на сенсорній панелі. — Показники його крові неймовірні! Навіть після трьох доз висококонцентрованого міорелаксанту та важкого фосфорного опіку його клітини продовжують самовідновлюватися із божевільною швидкістю! Молекулярна структура його Прани — це ключ до безсмертя та повної регенерації тканин!

Полковник Вейн повільно підійшов до скла. Його обличчя з суворими рисами та важким, квадратним підборіддям випромінювало холодний, безжалісний розрахунок.Він натиснув кнопку внутрішнього зв’язку, і його металевий голос пролунав із динаміків усередині камери:

— Вітаю у реальності, Василю Гуменюк. Чи як там тебе називають у твоїх тубільних казках — Друїд. Ти завдав нашій компанії збитків на десятки мільйонів доларів. Ти знищив наші дрони, знешкодив два оперативні загони й перебив плани Ради директорів у Вашингтоні.

Вар’ян важко підвів голову. Попри нестерпний біль від загнаних під шкіру голок та пекучу слабкість у м’язах, його смарагдові очі, заплямовані запеченою кров’ю, палали гордим, непохитним вогнем.

— Ви… ви прийшли на мою землю зі зброєю та отрутою, — хрипко, з кривавим кашлем мовив Вар’ян. Його голос звучав тихо, але в ньому виразно чулася металева твердість. — Ви спалили мій купол, але ви не зможете купити чи вкрасти живий дух Карпат.

Полковник Вейн зверхньо посміхнувся й зробив жест операторові.

Зі стелі камери опустився масивний маніпулятор із товстими контактними голками-електродами. Вони з огидним тріском упилися прямо в розірвані рани на грудях та плечі Вар’яна.

Стимуляція: Високовольтний струм та насильницький відбір біоматеріалу.

Розряд у кілька тисяч вольт пронизав тіло Друїда. М’язи вигнулися дугою, сталеві кайдани заскрипіли під божевільною напругою, а з рота Вар’яна вирвався важкий, глухий стогін. Екстрактори почали примусово викачувати з його вен сріблясто-червону кров, насичену концентрованою Праною, розливаючи її по прозорих стерильних колбах.

— Нам не потрібні твоя філософія чи твої казки, Гуменюк, — холодно мовив Вейн, дивлячись, як колби наповнюються сяючою рідиною. — Нам потрібна формула. Де ти ховаєш первинний штам «Золотої Нитки»? Де знаходяться твої підземні насіннєві сховища? Кажи, і ми покінчимо з цим швидко. Якщо відмовишся — доктор Карлсон виріже твою нервову систему по шматочках, залишаючи тебе при свідомості місяцями.

— Ти… ти нічого не отримаєш, загарбнику, — видавив із себе Вар’ян, крізь зуби посміхаючись у вкрите кіптявою й кров’ю обличчя полковника. — Прана не підкоряється тим, чиї руки вмиті кров’ю. Вона вб’є кожного, хто спробує її привласнити.

— Посильте розряд і введіть другу фазу нейротоксину! — роздратовано віддав наказ Вейн.

Доктор Карлсон поворухнув важелем, збільшуючи подачу струму й хімічного препарату. Новий шторм болю накрив свідомість Вар’яна. Його серце почало зупинятися, показники на моніторах стрімко впали до критичної риски.

Але полковник і біохімік не врахували одного: отрута й струм, які мали зламати волю звичайної людини, діяли на організм Друїда як каталізатор.

Поки хімічні блоки насильно руйнували клітини його тіла, Прана, що дрімала у найглибших, генетичних пластах його істоти, почала шукати вихід. Вона вбирала електричну енергію розрядів, перетворюючи її на первісну біологічну силу. Кров, що витікала з ран і збиралася в бакалеях на підлозі, торкнулася металевих дротів заземлення.

Вар’ян заплющив очі, повністю відключаючи сприйняття болю. У своїй свідомості він звернувся не до спаленого Біо-Купола, а до самої материнської товщі Планети, яка простягалася навіть під цим бетонованим військовим аеродромом.

Процес: Біо-електрична інверсія, трансформація отрути у вибухову Прану та металевий резонанс.

Його вени на шиї та руках раптово спалахнули яскравим, сліпучо-золотим світлом. Вміст прозорих колб із викачаною кров’ю закипів, висаджуючи скляні контейнери на шматки з гучним тріском.

— Що відбувається?! — закричав доктор Карлсон, спостерігаючи, як монітори лабораторії божеволіють, показуючи зашкалюючу енергію. — Рівень біополя зростає в тисячі разів! Електроди плавляться!