Глава 29: Полювання у Скелястому каньйоні

Ніч огортала Карпати лютим, розпачливим холодом. Температура повітря стрімко впала нижче нуля, а крижаний дощ перетворився на колючу мокру завірюху. Для звичайної людини такі поранення й такий мороз означали б неминучу смерть протягом перших двох годин.

Вар’ян пробивався крізь непрохідний бурелом Скелястого каньйону — найвіддаленішого й найнебезпечнішого куточка гірського масиву. Кожен крок відгукувався гострим, пронизуючим болем у пробитому плечі. Кров із розірваних судин не зупинялася: отруйні хімічні компоненти американських фосфорних боєприпасів блокували природне згортання тканин.

У небі над каньйоном регулярно пролітали важкі безпілотники. Їхні інфрачервоні сканери розтинали темряву густими червоними променями, шукаючи тепловий силует утікача.

Вар’ян розумів: його власне тіло, навіть виснажене, випромінювало біологічне тепло, яке для тепловізора сяяло як яскрава мішень.

Він упав біля підніжжя скелі, де витікав дрібний, майже замерзлий струмок із високим вмістом сірої глини.

Процес: Локальна кріо-гіпотермія та біологічне маскування.

Зчепивши зуби від нестерпного болю, Вар’ян набрав долонями крижану, рідку глину змішану з прілим листям і почав густо змащувати нею своє оголене тіло, обпечене обличчя та відкриті рани. Рідка глина миттєво замерзала на морозі, утворюючи щільну, холодну кірку, яка приховувала його тепловий силует від датчиків дронів.

Але це була лише відстрочка. Рани загноювалися, а Прана в його тілі впала до критичного рівня у п’ять відсотків.

Раптом ізгори, з краю каньйону, пролунав глухий тріск сухих гілок і гавкіт.

На радарні датчики найманців поступив сигнал про свіжий біологічний слід. Загін із восьми бійців «Black-Oversight» разом із двома бойовими псами-кіборгами, оснащеними сталевими щелепами та нейро-стимуляторами агресії, швидко спускався у яр.

— Вона тут! — пролунав через підсилювачі шоломів грубий американський голос. — Слід свіжий! Захисна глина ще не висохла! Взяти його живим або шматками!

Бойові пси із залізним гарчанням зірвалися з повідків і кинулися нанизу по слизькому камінню.

Вар’ян застряг між двома валунами. Його ліва рука була абсолютно недієздатною, а права ледве тримала важкий, загострений шматок кремінної породи. Він не мав змоги бігти далі.

Перший собака-кіборг вискочив із завірюхи, розкривши сталеву пащу й прямуючи прямо в горло Вар’яна.

У цій смертельній секунді друїд діяв не за рахунок відсутньої Прани, а за рахунок первісного інстинкту виживання. Він упав на спину, пропускаючи тушу пса над собою, і з усієї сили встромив загострений кремінь прямо під нижню щелепу кіборга — у єдине незахищене місце, де проходили гідравлічні шланги та шийний хребет.

Панцир пса із тріском розпався, гаряче мастило й кров залили обличчя Вар’яна, але другий собака вже вчепився сталевими іклами в його здорову праву гомілку, розриваючи м’язи й подрібнюючи кістку.

Вар’ян дико закричав від болю, але не здавався. Перемагаючи біль, він перехопив шию другого пса лівим, пробитим ліктем, затиснувши його у смертельній лещатах, і всією вагою тіла впав на нього з триметрового скельного уступу прямо на гострі камені.

Хрускіт зламаних механізмів та кісток лунав на весь каньйон. Другий пес затих.

Але ціною цієї сутички стали нові, важкі травми: у Вар’яна були зламані два ребра, а права нога перетворилася на криваву мішанину.

Він лежав на дні яру, важко задихаючись і плюючись кров’ю. Згори вже спущалися бійці спецназу. Їхні важкі кроки й ліхтарі прорізали туман.

— Бачу його! — закричав головний штурмовик, піднімаючи автоматичну гвинтівку. — Він готовий! Зв'язати його й викликати вертоліт!

Найманці оточили пораненого друїда, розставивши зброю. Вони дивилися на нього з презирством і гордістю — для них це була чергова успішно виконана кривава робота за мільйонні гонорари.

Штурмовик підійшов ближче й з усієї сили вдарив Вар’яна важким берцем у закривавлені ребра.

— Це тобі за наші дрони, дикун, — вискалився він під прозорим забралом шолома.

Вар’ян лежав у багнюці, але його смарагдові очі, заплямовані кров’ю, зненацька спалахнули диким, темним полум'ям. Він опустив свою єдину цілу долоню під мох, торкаючись глибокого коріння дикого «Пекучого Чемериця» — отруйної рослини, що росла на цьому скельнику.

Наказ: Миттєва вибухова викачка системної Прани за рахунок власних життєвих сил (Останній Рубіж).

Вар’ян віддав Землі не залишки енергії — він віддав власну кров як каталізатор.

З-під землі прямо під ногами восьми найманців із диким гуркотом вирвалася стіна із загострених, отруйних пагонів чемериці та кремнієвих шипів. Вони пробили важкі бронекостюми бійців наскрізь, пронизуючи ноги, тулуби й шиї.

Найманці навіть не встигли натиснути на спускові гачки. З їхніх розірваних шоломів вирвалися клуби пара й крові. Всі вісім бійців «Black-Oversight» опинилися зафіксованими у живій, отруйній дерев’яній клітці, втративши можливість рухатися чи чинити опір.

Вар’ян, використавши цей останній біологічний вибух, остаточно знепритомнів.

Його тіло знесилено впало в крижаний струмок. Кров з його ран повільно змішувалася з прозорою гірською водою, несучи останні краплі Прани за течією вглиб карпатських лісів. Він лежав бездушно серед засніжених скель, а над ним зазивав лютий зимовий вітер, який поступово замітав його тіло білим снігом.

Битва була програна, купол палає, а самий Друїд перебував на волосині від остаточної смерті в глухому, промерзлому каньйоні.