Глава 28: Луна далекого Сходу та Східний купол

Осіннє сонце тільки-но почало підніматися над Карпатськими хребтами, коли повітря над хутором раптово згусло від страхітливого, наростаючого гулу. Це не був рев звичайних двигунів чи гелікоптерів. Це був ультразвуковий свист високоточних крилатих ракет та високогірних важких безпілотників-бомбардувальників «Reaper-X» без жодних розпізнавальних знаків.

Заздрість та загроза, яку вбачали у Вар’яні транснаціональні корпоративні гіганти й їхні військові куратори з-за океану, сягнула своєї критичної межі. У Вашингтоні та штаб-квартирах фармацевтичних картелів розуміли: якщо технологія «Золотої Нитки» та чиста Прана розійдуться світом, їхні мільярдні імперії штучних ліків та хімічної індустрії згорять за лічені місяці. Вони ухвалили рішення про остаточну, безжалісну зачистку.

Перший удар був завданий експериментальною термобаричною ракетою з кінетичним проникненням.

Вар’ян перебував усередині центрального Біо-Купола, завершуючи догляд за новими паростками, коли полікарбонатний дах над його головою вибухнув сліпучим, нищівним полум’ям. Потужна вибухова хвиля з температурою понад дві тисячі градусів розірвала кремнієво-органічні грані сфери, мов крихке скло.

— Ні! — успев лише вигукнути Вар’ян, кидаючись убік і закриваючи своїм тілом центральну чашу «Джерела Очищення».

Наступний вибух стався прямо на галявині. Спеціальні фосфорні й дефоліантні бомби накрили всі три куполи суцільним штормом з розпеченого заліза та пекучого хімічного вогню. Дерева навколо хутора — величні ялиці та кедри, плекані Праною — спалахували за лічені секунди, перетворюючись на палаючі смолоскипи.

Вар’яна накрило важким уламком несучого сталевого каркаса. Гострий, розпечений залізобетонний шматок конструкції навиліт пробив його ліве плече, а осколки кінетичного заряду посікли спину й стегно. Біо-бронювання не встояло перед прямою атакою важкої військової зброї.

З його рота й розірваних ран на грудях вирвалася фонтаном гаряча, перламутрово-червона кров, насичена концентрованою Праною.

— Знищити об’єкт! Зачистити сектор суцільним вогнем! — лунали крізь гуркіт вибухів холодні, англомовні команди у високочастотному радіоефірі.

З неба на палаюче попелище почали десантуватися на швидкісних тросах понад тридцять бійців елітного американського спецпідрозділу «Black-Oversight». Вони були вбрані у важкі бронекостюми з повністю замкненими системами дихання, автоматичними гвинтівками калібру .308 та портативними плазмовими вогнеметами. Їхнє завдання було простим — переконатися у фізичній смерті Гуменюка й забрати будь-які залишки біоматеріалу.

Вар’ян, стікаючи кров’ю й задихаючись від отруйного фосфорного диму, зібрав останні залишки пранічного резерву. Його свідомість тріщала від нестерпного болю, ліва рука повністю відмовила, а внутрішні енергетичні канали були випалені термобаричним спалахом.

Він здригнувся, коли почув крики бійців і постріли на межі заповідника — найманці добивали поранених лісників та переляканих тварин.

Наказ: Миттєва кріо-сфера та біо-маскувальний прорив.

Зціпивши зуби так, що з ясен бризнула кров, Вар’ян пробив знівеченою правою рукою гарячу землю під уламками й виплеснув туди останню краплю життєвої сили.

З-під згарища вирвався короткий, але потужний крижаний сплеск. Залишки водяної пари з «Джерела Очищення» миттєво піднялися в повітря, утворюючи непроглядну, вогку туманну завісу. Одночасно з цим з підвального резервуара вискочили товсті, обвуглені батоги «Залізної Вешениці», які завалили центральний вхід до Біо-Купола металом і камінням, створивши ілюзію, що господар загинув під завалами.

Сам Вар’ян, волочачи за собою пробиту ногу й затискаючи криваву діру в плечі, повз крізь попіл і палаюче листя до таємного виходу через кореневий тунель під гору.

— Перша група, перевірити завали! — ревів командир спецназу американців, ступаючи важкими берцями по попелу, де ще хвилину тому цвів Королівський Женьшень. — Спалити все дотла! Якщо цей дикун вижив — він не повинен вийти з цих гір!

Вар’ян чув ці слова вже з-під землі. Кожний метр просування крізь вузький, кам'янистий тунель давався йому ціною дикого, божевільного болю. Кров витікала з його ран, залишаючи на підземному камінні темний, сяючий слід. Зорі перед очима згасали, свідомість вимикалася, а внутрішнє джерело Прани пустувало, мов висушена криниця.

Коли він нарешті вибрався на поверхню у глухому, скелястому яру за три кілометри від палаючого хутора, осінній холодний дощ обпік його обпечене обличчя.

З вершини пагорба валив чорний, густий дим. Три Біо-Куполи, його праліс, його справа життя — все перетворилося на палаючу вирву. Навколо чулися звуки чужоземних гвинтокрилів та гавкіт спеціально натренованих пошукових собак-кіборгів, які вже взяли його слід.

Вар’ян упав обличчям у сирий, холодний мох.

Його ліва рука висіла мов батог, легені були обпечені хімікатами, а серце билося через раз. Він залишився сам, у бігах, поранений, без зброї, без їжі й без енергії. Ворог мав супутникову навігацію, тепловізори, безпілотники й абсолютну перевагу в силі.

Виживання опинилося на межі.

Але, лежачи на сирій землі під холодним карпатським дощем, Вар’ян пальцями правої руки міцно стиснув вогкий мох. У його глибині, під шаром холодного бруду, дрімала непохитна, первісна сила Карпат.

— Ви… ви знищили мої стіни… — хрипко, з кривавим кашлем прошепотів Вар’ян у землю. — Але ви не зможете вбити сам Ліс.

Він підвівся на одне коліно, долаючи пекельний біль у хребті, і, спираючись на уламок обвугленого гірського дуба, зробив свій перший крок у темряву засніженого, лютий яру, лишаючи за собою кривавий слід на першому білому снігу.