Глава 16: Останній ультиматум і фінальний прорив

Світанок зустрічав хутір вкритим легким смарагдовим серпанком. Ліс, хоч і зазнав часткових втрат на зовнішньому периметрі, вистояв. Пошкоджені гілки ялиць під дією залишкової Прани вже випускали нові, молоді пагони, затягуючи біологічні рани.

У мобільному штабі «AetherTech» панував повний хаос. Доктор Шнайдер гарячково збирав свої планшети, спостерігаючи, як датчики показують повну нейтралізацію «Дефоліанту-X».

— Це неможливо… — шепотів біохімік. — Він нейтралізував важку хімічну сполуку за допомогою звичайного парового вирощування спорового комплексу! Цей чоловік володіє фундаментальними знаннями про живу матерію, які випереджають нашу науку на століття!

— Замовкніть! — визвірився Артур Воронов. Його обличчя набрякло, під очима залягли темні кола від безсонної ночі. Він зрозумів, що програє не просто якусь ділянку землі — він втрачає свою репутацію, кар’єру й особисту свободу.

Він вихопив із сумок особистий супутниковий телефон і набрав номер.

— Пан генерал? Це Воронов. Мені потрібен дозвіл на використання важкої інженерної техніки й спецзасобів термічного ураження. Тут біологічний тероризм. Нам треба спалити цей сектор дощенту!

Але з телефонної слухавки пролунав холодний, відсторонений голос:

— Воронов, ви перевищили свої повноваження. Спецслужби вже зафіксували аномальну активність, а місцеві жителі повідомляють про дивні спалахи й гуркіт у районі заповідника. Рада директорів «AetherTech» ухвалює рішення негайно згорнути операцію. Ви повертаєтеся до столиці для надання пояснень.

— Ні! Ви не розумієте! Тут джерело вічного життя! Джерело абсолютної енергії! — закричав Воронов, але у слухавці вже лунали короткі гудки.

Зрозумівши, що його кинули, а корпорація відмовляється від відповідальності, Воронов вирішив діяти як загнаний у кут звір. Він застрибнув у кабіну важкого броньованого КрАЗа, увімкнув повний привід, заблокував диференціали та спрямував багатотонну машину прямо на лісову дорогу, що вела до Біо-Купола.

— Якщо це не дістанеться мені, це не дістанеться нікому! Я розчавлю твій купол колесами! — волав він, тиснучи педаль газу в підлогу.

Важка машина з ревом дизельного двигуна таранила молоді дерева, пробиваючись крізь кучугури та вивертаючи з корінням захисні кущі тернівника. Воронов сподівався, що чиста маса й залізо переможуть рослини.

Вар’ян спокійно спостерігав за цим відчайдушним, божевільним проривом. Він ступив назустріч ревучому монстру, зупинившись прямо посеред вузької лісової просіки.

Коли КрАЗ вискочив на галявину й до Вар’яна залишалося не більше тридцяти метрів, друїд підняв свою праву руку.

Наказ: Абсолютна зупинка. Пробудження Прадавнього Коріння.

Вар’ян не став застосовувати отруту чи агресію. Він звернувся до найдавніших, найглибших пластів землі під хутором — до вікових коренів столітніх карпатських дубів, які дрімали на глибині десяти метрів.

Земля під важкими колесами КрАЗа раптово розступилася, мов рідке тісто. З утвореного провалля вирвалися товсті, мов стовбури дерев, здерев’янілі корені-велетні. Вони не просто заблокували колеса — вони обплели раму, мости та кабіну вантажівки, мов гігантські дерев'яні лещата.

Звук зминаємого металу лунав на весь ліс. Багатотонний КрАЗ зупинився миттєво, його дизельний двигун захлинувся й заглох під тиском коренів, які проникли прямо у вихлопну систему та радіаторну решітку.

Автомобіль висів у повітрі за метр від землі, повністю знерухомлений та стиснутий живим деревостаном.

Вар’ян підійшов до викривлених дверей кабіни, спокійно потягнув ручку й відчинив їх.

Всередині сидів Артур Воронов. Він був неушкоджений, але від жаху не міг вимовити жодного слова. Його руки тремтіли, а з очей капали сльози безпорадності.

— Твій шлях заліза та отрути закінчився, Воронове, — тихо промовив Вар’ян. — Ти шукав тут багатство й владу, але знайшов лише власне нікчемство перед силою природи.

Вар’ян торкнувся чола Воронова кінчиком вказівного пальця.

Спрямований, м’який імпульс Прани стиснув певні ділянки пам'яті бізнесмена. Вар’ян не став стріпувати його розум повністю — він лише вигадав та заблокував усі спогади, пов'язані з технологією Біо-Купола, розташуванням хутора та секретом Королівського Женьшеню. Для Воронова ця ніч мала залишитися в пам'яті як важка, невдала інвестиційна поїздка, яка закінчилася автомобільною аварією в гірській місцевості.

— Іди з миром, — сказав Вар’ян. — І більше ніколи не повертайся в ці гори.

Корені дбайливо опустили знівечену кабіну КрАЗа на сніг, розтиснувши свої лещата. Воронов вивалився з машини й, не озираючись, спотикаючись та падаючи в сніг, побіг геть по дорозі в бік районного центру.