Глава 11: Зламаний хребет системи

Дві години чекання для майора Коваля та Бригадира перетворилися на справжнє пекло на землі.

Густий, непроглядний сніговий буран, що лютував у горах, перетворив вузький підйом до хутора на крижану пастку. Червоний позашляховик Бригадира, за кермом якого сидів сам майор, газував з останніх сил, ревів перегрітим двигуном і раз у раз буксував у глибоких заметах. У салон крізь дефлектори проникав гострий запах горілого зчеплення, але чоловіки не зважали на це. В їхніх жилах стиг від жаху адреналін.

Обидва чудово розуміли: якщо цей бісів друїд-самітник справді передасть запис розмови та зв'язану «патронажну бригаду» в обласне управління внутрішньої безпеки, для них це означатиме не просто втрату посад чи бізнесу. Це означатиме реальні, тривалі терміни у колонії суворого режиму.

Коли позашляховик, нарешті, здолав останній крутий поворот і вискочив на розчищену галявину перед Біо-Куполом, фара вихопила з темряви морозної ночі моторошну картини.

П’ятеро найманих бійців, зв’язані одним товстим капроновим канатом, мов важкі клунки, сиділи прямо в снігу біля сяючої кришталевої сфери. Вони трусилися від лютого морозу, їхні губи синіли, а з-під балаклав виривалися клуби прискореного, переляканого дихання. Зброя — карабіни та важкі ломи — акуратною, рівною купою лежала неподалік на замерзлому пні.

А прямо перед ними на дерев'яній лаві спокійно сидів Вар’ян. На ньому знову була лише тонка лляна сорочка, яка навіть не тріпотіла від крижаного вітру. На колінах друїда лежала велика, обтягнута шкірою книга у дерев'яному окладі, куди він спокійно записував щось гусячим пером. Навколо його постаті повітря здавалося прозорим і дивно теплим, а сніжинки, не долітаючи кількох сантиметрів до його плечей, просто танули й випаровувалися.

Майор Коваль і Бригадир повільно вийшли з машини. В руках майора була важка папка з документами, а в очима Бригадира палав згасаючий, але все ще небезпечний вогонь відчаю.

— Гуменюк… — затиснувши зуби, процідив Коваль, важко ступаючи по риплячому снігу. Його ноги в дорогих шкіряних черевиках миттєво промокли. — Ти хоч розумієш, у що ти вліз? Ти захопив працівників приватної охорони, ти погрожуєш посадовій особі…

Вар’ян навіть не підвів голови від свого рукопису. Він спокійно дописав рядок, мочав перо у чорнильницю й лише після цього звів свій смарагдовий, абсолютно льодяний погляд на візитерів.

— Якщо ви приїхали сюди зачитувати мені витяги з Кримінального кодексу, майоре, то ви марно спалили пальне, — мовив Вар’ян. Його голос звучав без жодної підвищеної інтонації, але від нього по спинах обох чоловіків пробіг гострий мороз. — Ваші люди прийшли спалити моє майно й забити мене ломами. Запис вашої вказівки вже знаходиться на захищеному віддаленому сервері в мережі. Один клік — і о сьомій ранку він буде на столі в генерального прокурора та УВБ.

Бригадир смикнувся, засунувши руку в кишеню куртки, де лежав важкий травматичний пістолет, але Вар’ян лише злегка навів на нього вказівний палець.

Дія: Локальний сплеск кінетичної прани та розширення повітряної хвилі.

Прямо перед Бригадиром із гучним, ляскаючим звуком розірвався сніговий шар. Потужний ударний імпульс збив злий загарбника з ніг, штовхнувши його прямо в глибокий замет. Пістолет вилетів із кишені й безслідно пішов під лід.

— Досить ігор, — суворо мовив Вар’ян, підводячись із лави. Він ступив крок уперед, і під його босою ногою промерзла земля на мить віддала м'яким, зеленим сяйвом. — Папери на столі, Ковалю.

Майор, тремтячи від комбінації дикого холоду й паралізуючого жаху перед незбагненною силою цього чоловіка, гарячково відкрив папку.

— Тут… тут усе, як ти вимагав, — затинаючись, заговорив Коваль, простягаючи тремтячі листи. — Офіційна відмова лісгоспу від претензій на ділянки кварталу 42 та 43. Рішення районної ради про передачу п'ятдесяти гектарів прилеглого лісового масиву під твоє особисте підсобне господарство та природоохоронну зону на дев'яносто дев'ять років. І… і заява Бригадира про добровільне згортання будь-якої лісозаготівельної діяльності в цьому районі.

Вар’ян узяв документи, швидко пробігся по них гострим поглядом, перевіряючи кожну печатку та підпис. Прана підказувала йому: папери були справжніми, оформленими через реальні державні реєстри за останні дві години задіяння всіх зв'язків Коваля.

— А тепер слухайте мене уважно, — Вар’ян підійшов ближче до майора, дивлячись йому прямо в розширені від страху зіниці. — Якщо бодай одна машина з нелегальним лісом з'явиться в цих горах, якщо бодай одна ділянка буде вирубана без мого особистого дозволу — я не просто віддам записи. Я прийду до вашого кабінету особисто. І тоді жодні стіни, зброя чи зв'язки вас не врятують. Ви мене зрозуміли?

— Зрозумів… я все зрозумів, Василю Васильовичу, — белькотав майор, витираючи холодний піт із чола.

— Забирайте своїх псів і геть звідси, — зневажливо кинув Вар’ян, розвертаючись до них спиною. — І запам'ятайте: відсьогодні ці гори під моїм захистом.

Бригадир, важко крекчучи й плюючись снігом, підвівся з кучугури, гарячково розрізав мотузки на своїх бійцях, і вони, мов побиті собаки, заштовхалися у позашляховичок, поспіхом залишаючи хутір. Навіть сильний буран здавався їм тепер милішим за перебування поруч із цим дивовижним, небезпечним чоловіком.