Глава 10: Змова у райцентрі та нічний штурм

У глибокому, напівтемному приватному кабінеті одного з найдорожчих ресторанних комплексів на околиці районного центру панувала важка, напружена атмосфера. Довкола масивного дубового столу, заставленого пляшками з дорогим алкоголем та важкими попільничками, зібралися троє чоловіків.

Першим був Бригадир — його обличчя після ганебної, нищівної поразки на лісовій вирубці та втрати трьох вантажівок стало похмурим, злісним і покрилося сірою тінню від постійного стресу. Поруч сидів його вірний, безнадійно дурнуватий посіпака Жора «Кувалда», чиї руки та щоки досі були вкриті гнійними слідами й подряпинами від магічно розрослої колючої ожини. А навпроти них, повільно смакуючи колекційний коньяк із кришталевого келиха, сидів майор поліції Коваль — начальник районного відділу карного розшуку, людина, яка роками заплющувала очі на нелегальну заготовку та вивезення карпатського лісу за солідну, регулярну частку від кримінальних прибутків.

— Ти розумієш, Ковалю, цей бісів бродяга Гуменюк повністю перекрив нам увесь кисень! — гарячково доводив Бригадир, люто стукаючи важким кулаком по дубовій стільниці. — Мало того, що через його чортові «диверсії» у мене збитків вже майже на сорок тисяч доларів — техніка стоїть заклинена у яру, хлопці бояться в ліс заходити! Так він ще й почав вигортати зі свого купола тони зелені та грибів! Мені дзвонили з області — він перебив наші власні канали постачання до торгових мереж!

— Я чув про його купол, — сухо, з легким презирством мовив майор Коваль, повільно крутячи келих у пальцях. — Весь район тільки про це й говорить. Кажуть, він туди мільйони вгатив. Звідки в колишнього конченого п’янички такі бабки? Він що, друкарський верстат у підвалі поставив?

— От і я кажу! — гаряче підхопив Жора «Кувалда», нахиляючись уперед. — Він або наркоту там якусь вирощує на експорт, або знайшов у лісі якийсь давній австрійський скарб! У нього очі сяють у темряві, мов у вовка! Його треба брати жорстко, без жодних розпитувань і паперів!

Майор Коваль повільно випорожнив келих, відставив його вбік і глибоко, розважливо подивився на Бригадира.

— Офіційно ми на нього давити не можемо. У нього всі документи ФОП в абсолютному порядку, податки сплачені, Головко з екологічної інспекції вже їздив — умився юшкаю і втік. Якщо я пришлю туди спецназ чи обшук без санкції обласного суду, підніметься такий розголос на всю область, що нас усіх закриють. А от якщо… — майор зробив паузу, знизивши голос до зловісного шепоту. — Якщо на його віддаленому хуторі станеться прикра, прикра випадковість. Наприклад, раптовий напад невідомих озброєних грабіжників. Купол згорить, майно зникне, а сам Гуменюк… ну, скажімо, чинитиме опір і просто «зникне» у нічному лісі.

— У мене є п’ятеро перевірених, відморожених хлопців, — вискалив жовті зуби Бригадир. — Колишні спортсмени-бійці. Зброя є, маски є, машини без номерів. Нам потрібне лише твоє надійне прикриття, щоб патрулі того вечора навіть не дивилися в бік його хутора.

— Прикриття буде, — холодно й беззаперечно відповів майор. — Але я хочу п’ятдесят відсотків від усього, що ви знайдете в його схованці. І той купол має бути знищений вщент, щоб ніхто більше не претендував на ті заманливі землі.

— Домовилися! — Бригадир міцно простягнув свою широку долоню, скріплюючи криваву угоду.

Вони вирішили діяти наступної ж ночі, скориставшись сильною, глухою заметіллю, яка мала ідеально сховати всі сліди, заглушити звуки пострілів та повністю заблокувати під’їзні шляхи для будь-яких сторонніх свідків.

Ніч опустилася на гірський хутір лютою, нещадною віхолою. Сніговий буран дико вив у високих кронах вікових ялин, замітаючи стежки, розбиваючи огорожі та перетворюючи увесь навколишній простір на суцільну, ревучу білу стіну, через яку не було видно навіть на відстану простягнутої руки.

Вар’ян у своїй дерев’яній хаті саме закінчував вечірній цикл глибокої медитації. Завдяки успішному продажу женьшеню та свіжої зелені він накопичив достатньо біологічних та матеріальних ресурсів, щоб активувати наступний, значно вищий рівень свого внутрішнього джерела Прани. Його енергія тепер не просто пульсувала в грудях, а вільно й безперешкодно циркулювала по всіх енергетичних каналах тіла, роблячи його фізичне сприйняття, слух та зір неймовірно гострими.

Раптом він повільно розплющив смарагдові очі.

Крізь гул оскаженілого вітру та тріск тріскучого морозу його біологічна мережа — тонкі, майже невидимі нитки міцелію та глибокого коріння, розправлені під снігом на відстані двохсот метрів навколо всієї території хутора — чітко запеленгувала важкі, ритмічні, обережні кроки.

Наближалися п’ятеро озброєних чоловік. Вони рухалися ланцюжком, прикриваючись кущами, тримаючи в руках мисливські карабіни, важкі ломи та каністри з паливом. На їхніх обличчях були щільні чорні балаклави.

— Нарешті, — тихо, без жодного страху мовив Вар’ян, повільно підводячись із дерев’яної лави. — Вони вирішили прийти особисто. Це спростить мені завдання.

Він не став надягати важкий зимовий одяг чи кожух. У легких штанах та тонкій лляній сорочці Вар’ян безшумно вийшов на ґанок. Сніговий буран обпікав обличчя звичайних людей крижаними голками, але для нього цей лютий холод був лише ще однією природною формою чистої енергії.

Нападники швидко оточили Біо-Купол. Їхній ватажок — кремезний, високий чоловік із глибоким шрамом над лівою бровою — дістав із рюкзака велику пластикову пляшку з запалювальною сумішшю та довгий мисливський ніж.

— Обливайте полікарбонат! — закричав він крізь дикий гул вітру до своїх поплічників. — Бийте шибки ломами, кидайте пляшки всередину! Щоб усе це лайно згоріло за дві хвилини!

Але перш ніж хтось із бандитів устиг хоча б дістати сірники чи запальничку, із снігової пелени прямо перед ними пролунав спокійний, владний, мов гуркіт далекого грому, голос:

— Ви помилилися адресою, непрохані гості.

Нападники гарячково розвернулися, намагаючись розгледіти силует і скидаючи карабіни. З суцільної темряви та бурану повільно виходив Вар’ян. У його руках не було жодної зброї, але від його постаті віяло такою первісною, загрозливою силою лісового хижака, що старший нападник мимовільно зробив крок назад і здригнувся.