Глава 7: Зелений партизан і тиха відплата

Ніч над Карпатами дихала сирістю й густим ароматом прілої хвої. У хаті Вар’яна кипіла робота.

На масивному чавунному печі в залізному казані булькав темно-янтарний, майже чорний відвар. Вар’ян послідовно додавав туди подрібнений сухий корінь чемериці, розтирати в ступі листя блекоти та концентрований порошок із п’ятнадцятикілограмового Серцевого Кристала Лісу.

Повітря в хаті просочилося гострим, смолистим ароматом, від якого в звичайної людини запаморочилося б у голові. Але Вар’ян контролював процес дихання, пропускаючи пари крізь власні біологічні фільтри.

Процес: Синтез біо-корозійного концентрату та галюциногенного фітонциду.

Смарагдовий промінь із його вказівного пальця пірнув у розплавлену масу. Молекули бетуліну та тритерпеноїдів під впливом прани зв'язувалися з агресивними рослинними алкалоїдами, утворюючи липку, маслянисту суспензію темно-зеленого кольору.

Ця речовина була унікальною. Для живих дерев і рослин вона слугувала потужним стимулятором росту, але при контакті з нафтопродуктами та гумою викликала блискавичну біодеструкцію — синтетичні полімери розпадалися на пластівці, а дизельне пальне перетворювалося на густий, непридатний для спалювання кисіль.

Вар’ян розлив готовий концентрат у дві п'ятилітрові каністри, що лишилися від нічних нападників, і щільно закрутив кришки.

— Автоматизована техніка хороша лише тоді, коли вона працює, — тихо мовив він, закидаючи каністри у брезентовий рюкзак. — А без двигунів ви лише беззахисні загарбники в чужому домі.

Він вирушив у дорогу о третій годині ночі, коли сон людей стає найглибшим і найважчим.

На вирубці панувала тиша, порушувана лише тріском охолоджуваних дизелів та далеким пугуканням пугача. Три важкі лісовози «Урал» та гусеничний трелювальний трактор застигли на узліссі, наче заснулі залізні монстри.

Біля вагончика-побутівки тьмяно горів ліхтар. Усередині чулося вакханальне хропіння та брязкіт пляшок — охорона Бригадира разом із Жорою «Кувалдою» відзначала успішний день нелегальної заготовки.

Вар’ян наближався до техніки безшумно, мов лісова тінь.Його ступні м'яко торкалися моху, не лишаючи жодного звуку.

Він підійшов до першого лісовоза, відкрутив кришку паливного бака і вилив туди добру склянку зеленого концентрату. Потім провів змащеною долонею по гнучких шлаках гідравлічної системи та масивних гумових колесах.

Наказ: Запуск мікробіологічної корозії.

Смарагдовий імпульс миттєво поширився по всьому паливному тракту вантажівки. Дизельне пальне в баку почорніло, згортаючись у густі пластичні грудки. Гума на гідравлічних шлангах вкрилася мікротріщинами й почала розм’якшуватися, перетворюючись на липку масу.

Те саме Вар’ян виконав із рештою вантажівок та гусеничним трактором.

Але цього йому було замало. Навколо вирубки на сотні метрів простягалися понівечені колії від важких коліс та повалені стовбури молодих ялинок.

Вар’ян зупинився в центрі понівеченого майданчика й прихилився долонями до оголеної, зраненої землі.

Процес: Активація прикореневого міцелію та експрес-ріст колючих чагарників.

Він віддав землі решту концентрату, розведеного власною праною.

Реакція лісу вибухнула в темряві. Спори дикої ожини, терну та шипшини, що роками спали в ґрунті, підхоплені потужним біохімічним імпульсом, почали проростати з небувалою швидкістю. Гнучкі, товсті пагони, вкриті довгими гострими колючками, пробивали пріле листя, перепліталися між собою і обвівали колеса вантажівок, гусениці трактора та двері будівельного вагончика.

За якихось сорок хвилин уся лісосіка перетворилася на непрохідну, суцільну стіну з колючих заростей, яка надійно запечатала техніку в пастці.

Вар’ян закинув порожній рюкзак за плечі й, не поспішаючи, пішов у бік хутора.

О сьомій ранку ліс вибухнув відчайдушними криками та лайкою.

Першим із вагончика спробував вийти Жора «Кувалда», але двері не піддавалися — їх щільно обплели товсті, як людський палець, батоги дикої ожини. Коли робітники нарешті вибили вікно й вискочили надвір, їхнім очам відкрилася дивовижна й моторошна картина.

Уся їхня техніка була заплетена зеленими джунглями, а довкола стояв густий, солодкувато-отруйний туман від випарів блекоти та чемериці.

Приїхав Бригадир на своєму «Мерседесі». Побачивши це згарище, він вискочив з машини, оскаженілий від люті.

— Ви що, поснули тут усі?! — закричав він, задихаючись. — Що це за хащі?! Заводь трактор! Пробивайте дорогу!

Водій трактора із закривавленими від колючок руками заліз у кабіну й повернув ключ запалювання.

Двигун важко чхнув, виплюнув чорний сніп кіптяви… і з гучним металевим брязкотом заклинив. Зі зламаних гідравлічних шлангів фонтаном виснула олива, а гусениці просто розвалилися — гумові ущільнювачі всередині тракторних траків перетворилися на смердючу рідину.

Спроби завести вантажівки закінчилися так само: паливні насоси вмить забилися густою масою, а двигуни перетворилися на шматки непотрібного металобрухту.

У цей момент з боку лісу повалив густий туман. У робітників почала паморочитися голова, перед очима поставали дивні зелені силуети, а в вухах лунав шелест, схожий на гнівний шепіт самого лісу.

— Це… це магія! Це Гуменюк зробив! — заверещав Жора «Кувалда», падаючи на коліна й закриваючи голову руками. — Ліс ожив! Тікаймо, Бригадире, бо ми звідси не вийдемо!

Мужики, кидаючи пили та особисті речі, пробиваючись крізь колючі чагарники та розриваючи одяг, урозтіч кинулися геть по дорозі в бік траси.

Бригадир, білий як полотно, спробував розвернути свій «Мерседес», але колеса позашляховика буксували в раптово розмоклій, глибокій багнюці, а з під капота пішов солодкуватий дим. Залишивши автомобіль, лісовий барон у паніці побіг пішки вслід за своїми робітниками.