Глава 5: Нові кордони та підземний сад

Ніч над карпатським хутором випала беззоряна й холодна. Туман, що піднявся з лісового яру, щільною білою ватою огорнув хату, похилений паркан і затишне сяйво теплиці.

Вар’ян не спав. Він сидів у центрі свого нового підземного комплексу — у колишньому свинарнику, який за останні дві доби перетворився на біологічну лабораторію.

У приміщенні пахло сирою деревиною, свіжим вапном та солодкувато-горіховим ароматом зароджуваного міцелію. На дерев’яних стелажах, зведених уздовж стін, стрункими рядами стояли п’ятдесят великих поліетиленових мішків. Вони були щільно набиті ферментованою тирсою, перешарованою соломою та збагаченою азотом.

У кожен мішок Вар’ян помістив грибницю гливи, розбавлену краплею його прани та залишками настою чаги.

Він простягнув долоні до найближчого стелажа.

Процес: Активація міцеліальної мережі та формування плодових тіл.

Смарагдова іскра в його грудях відгукнулася м’яким пульсом. Внутрішня енергія пролилася крізь пальці тонким, прозорим сяйвом, яке миттєво всоталося у вологий субстрат.

Реакція виявилася колосальною.

Усередині прозорих мішків білі нитки міцелію, які зазвичай розростаються тижнями, почали просуватися крізь тирсу прямо на очах. Вони спліталися у міцні, густі вузли, пробиваючи підготовлені отвори в поліетилені. За кілька хвилин із мішків виткнулися сотні маленьких, сірувато-перлинних горбків — перші зародки грибних гроноподібних шапок.

— Завтра ввечері тут буде понад тридцять кілограмів свіжої гливи, — задоволено мовив Вар’ян, опускаючи руки. — Гриби — дивовижні істоти цього світу. Вони не потребують світла, ростуть на відходах і володіють величезною концентрацією білка. Для відновлення знівеченого тіла це найкращий будівельний матеріал.

Він підвівся, розправив плечі й випрямив спину. Завдяки щоденному вживанню настою чаги, свіжого шпинату та печінки, м’язова маса Василя почала якісно змінюватися. Жирові складки на животі спадали, а м'язи спини та плечей ставали щільними, наче розпарена дубова деревина.

Але спокій тривав недовго.

Раптом Вар’ян завмер. Його чуття, підключене до ростучого блекотового пагона біля теплиці, забриніло тривожним поштовхом.

Хтось переступив межу його подвір’я.

Кроки були тихими, обережними, але люди, що йшли, зовсім не вміли рухатися лісовою місцевістю. Вони наступали на сухі гілки під парканом, важко дихали й шепотілися.

Вар’ян безшумно вийшов із сараю, зливаючись із густою тінню під стіною хати.

Біля теплиці зупинилися дві постаті. Один із них — високий, сухорлявий хлопець із лижною маскою на обличчі, тримав у руках п’ятилітрову каністру з бензином. Другий, коренастий, із важким залізним прутом, озирався довкола.

Це були люди Жори «Кувалди».

— Слизький казав усе випалити, — стиха просичав той, що був із каністрою. — Обливай плівку й хату з кутка. Василь хропе всередині, перепився мабуть, як завжди. Нехай трохи покрутиться у вогні.

— А якщо згорить повністю? — занепокоєно запитав druhий.

— Та й біс із ним! Мєнти скажуть — сам п’яний заснув із цигаркою. Обливай, кажу!

Вар’ян не стал чекати. Він не відчував ні люті, ні страху — лише холодну, розважливу доцільність. Ці люди прийшли знищити його ресурсну базу й забрати життя. У світі магів за таке відповідали миттєвим розтіканням крові. У цьому світі потрібно було діяти тонше, але не менш повчально.

Він подумки торкнувся стебла блекоти, що вже обплела нижній ярус теплиці.

Наказ: Викид паралітичного алкалоїду та різке розширення пагонів.

Під впливом імпульсу рослина, яка зазвичай виділяє отруйні речовини тільки при спалюванні або відварі, миттєво активізувала свої залози. Гнучкі, вкриті дрібними ворсинками стебла вистрілили з темряви, мов гнучкі батоги.

Перший нападник навіть не зрозумів, що сталося. Зелений пагін обплів його кісточку, і дрібні колючки пробили тонку тканину спортивних штанів, упорскуючи в шкіру концентрований сік блекоти та блекотового алкалоїду.

— А-а-а! Боже! Що це?! — закричав хлопець із каністрою, випускаючи її з рук. Його нога вмить заніміла, а перед очима все закрутилося в дикому, галюциногенному танці.

Другий молодик замахнувся залізним прутом на рослину, але Вар’ян уже зробив крок із тіні.

Він діяв блискавично. Скоротивши дистанцію одним пружним стрибком, Вар’ян перехопив зап'ястя нападника, повернув його проти суглоба і різко вдарив підставою долоні в ліктьовий згин.

Заручався сухий хрускіт. Залізний прут із брязкотом упав у росу.

— А-а-а-гх! Моя рука! — заверещав бандит, осідаючи на коліна.

Вар’ян схопив його за комір куртки, підтягнув до свого обличчя і подивився прямо в очі. У темряві ночі очі Василя сяяли дивним, потужним смарагдовим відблиском.

— Хто вас послав? — спокійно, майже пошепки запитав Вар’ян.

— Жора… Жора «Кувалда»! — задихаючись від болю й нелюдського страху перед цим поглядом, загергетав бандит. — Він дав п’ять тисяч! Сказав спалити все! Відпусти, чоловіче, благаю!

— Каністру забрали. Свого товариша під пахви — і геть звідси, — мовив Вар’ян, випускаючи його комір. — Якщо ще хоч раз чиясь нога ступить на мій хутір — ви не просто зламаєте руки. Ви станете добривом для мого саду. Земля тут дуже голодна.

Він штовхнув молодика. Той, плачучи від болю, підхопив сп’янілого й отруєного блекотою напарника, який бурмотів щось про «зелених зміїв», і вони, спотикаючись та гублячи взуття, кинулися геть по темній дорозі в бік села.

Вар’ян підняв із землі каністру з бензином.

— Вісімдесят октанів, — пробурмотів він, зважуючи її в руці. — Стане в пригоді для бензопили.

Наступного ранку хутір сяяв під променями осіннього сонця.

Вар’ян закінчував збір врожаю з підземного комплексу. Результат перевершив усі сподівання: тридцять два кілограми соковитої, перлинно-сірої гливи, складеної у чисті дерев’яні ящики. Крім того, у теплиці дозріла друга партія пекінської капусти та молодого шпинату.