Глава 24. Спуск у нижню безодню та підземний обман

Базальтові стіни Східної вежі тримали віковий холод, але в самій лабораторії повітря здавалося розпеченим від напруги. Василь Гуменюк перевіряв увімкнення арантитових пластин на своєму плечовому ремені, перехоплюючи руків'я мітрилового меча. Його внутрішній інженерний розрахунок підказував: усе, що сталося в Кал-Дурат за останні години, було занадто гладким. Темні ельфи, чия цивілізація тисячоліттями жила за законами жорсткого виживання, зради та підземних інтриг, не могли ось так просто віддати чужинцю повний контроль над своїми сакральними архівами й відкрити шлях до головного джерела.

Але сапери ніколи не бояться пасток — вони шукають їхні детонатори ще до того, як ворог встигне натиснути кнопку.

— Василю, ліфт готовий до спуску в нижню безодню, — пролунав у тиші лабораторії голос жриці Ілрін. Вона стояла біля важкого пульту управління, але її пальці злегка тремтіли, а погляд уникав прямого контакту з його очима. — Матрона Велара наказала надати тобі повний супровід до Запечатаного Ядра. Загін «Нічних Тіней» уже чекає біля шахти.

Василь повільно підняв погляд на ельфійку. Його смарагдові очі пронизали її наскрізь, змусивши Ілрін різко відвести очі убік.

— Супровід? — перепитував він із холодною, ледь помітною іронією в голосі. — Чи, може, конвой, який має переконатися, що я не вилізу назад, коли магістральні шлюзи заблокуються?

Ілрін зблідла ще більше, але промовчала, стиснувши губи до крові. Цього мовчання було достатньо. Василь чітко зрозумів: план матрон розкрився раніше, ніж вони розраховували. Перша Матрона Велара та фанатична Саріна вирішили використати його як одноразовий ключ: змусити зняти стародавні рунні печатки предків, розблокувати енергетичні жили міста, а потім назавжди замурувати на дні прірви, перетворивши його Золоте Ядро на вічний акумулятор для вмираючого Кал-Дурат.

— Добре, — спокійно відповів Василь, перевіряючи затвор своєї енергетичної зброї. — Поведи нас до ліфта. Подивимося, які сюрпризи приготували ваші пращури на самісінькому дні.

Спуск у нижню безодню тривав понад двадцять хвилин. Масивна рунічна платформна кабіна летіла крізь вертикальну шахту вниз із шаленою швидкістю, прорізаючи товщу земної кори. Залізобетонні стіни й обсидіанові панелі верхніх рівнів поступово зникли, змінившись голим, диким базальтом, обпаленим мільйонами років вулканічної активності. Тут, на кілометровій глибині, повітря ставало важким, сухим і пропахлим киплячою сіркою.

Разом із Василем у кабіні перебували четверо елітних воїтельок із загону «Нічних Тіней» на чолі з їхнім командиром. Їхні обличчя ховалися під матовими обсидіановими шовками шоломентів, але напруга в їхніх тілах відчувалася навіть крізь мітрилові лати. Вони тримали зброю напоготові — зовсім не так, як тримають охоронців почесного гостя. Це була поза мисливців, які зайняли позицію навколо пораненого звіра.

Коли платформа з гуркотом зупинилася, перед ними відкрився грандіозний простір, від якого захоплювало дух.

Це була Велика Шахта Нижньої Безодні — величезна карстова порожнина розміром з ціле місто, у центрі якої здіймалася колосальна структура з чорного металу та стародавніх рун, відома як Запечатане Ядро. Навколо нього у повітрі плавали залишки зруйнованих енергетичних полів, а внизу шумувала справжня лавова ріка, що висвітлювала печеру моторошним багряним світлом.

— Ми на місці, людино, — холодно і дистанційовано кинула командир «Нічних Тіней», виходячи з платформи першою й демонструючи свої короткі мечі. — Далі шлях відкриваєш ти. Зніми рунні печатки з центрального генератора.

Василь повільно ступив на металеву решітку платформи. Його погляд ковзнув по велетенській конструкції Запечатаного Ядра. Навіть без сканерів він відчув колосальний потенціал енергії, заблокований тут. Але разом із тим він відчув інше: глибоко під фундаментом ядра була захована не просто магічна батарея, а повноцінна автономна система блокування, яка стримувала щось набагато страшніше, ніж просто виродження темних ельфів.

— Ваші пращури були параноїками, матроно, — голосно вимовив Василь, знаючи, що через захисні комунікатори його слова чують на верхніх рівнях цитаделі. — Вони не просто запечатали джерело. Вони сховали там щось таке, що боялися випустити на світ.

З динаміків на стінах шахти раптом пролунав посилений ехо-сигналом голос Першої Матрони Велари. У ньому вже не було колишньої м'якості чи благання — тільки крижана, безкомпромісна влада.

— Ти виявився розумнішим, ніж ми думали, Василю, — пролунало в печері. — Так, це не просто джерело. Це серце нашого світу. І воно потребує того, хто стане його вічним охоронцем. Ти врятував наших дітей, і за це твоє ім'я увійде в легенди Кал-Дурат. Але ти знаєш занадто багато, щоб повернутися на поверхню. Виконай свою роботу: зніми печатки, і нехай твоє Золоте Ядро стане новим двигуном нашого міста на тисячі років!

У ту ж секунду по всьому периметру платформи гучно клацнули важкі запірні механізми. Масивні обсидіанові шлюзи на виході з шахти зсунулися разом, повністю перекриваючи шлях назад. Усі чотири воїтельки «Нічних Тіней» миттєво відскочили назад, залишаючи Василя наодинці з величезною металевою платформою, яка почала повільно опускатися в провалля прямо до кратера з киплячою лавою.

— Пастка зачинилася, сапере, — пронеслося в його свідомості з гіркою іронією.

Але Василь не здригнувся. На його обличчі не з'явилося ані сліду паніки чи розпачу. Навпаки, губи розтягнулися у холодну, небезпечну усмішку хижака, який дочекався, поки ворог розкри карти до кінця.

— Думали замурувати мене на дні? — прошепотів він у гуркіт лавових потоків, різко звівши обидві руки перед собою.

У цей момент Золоте Ядро всередині його грудей спалахнуло осліплим, майже білим світлом. Тонкі, подібні до лазерних променів нитки Прани вистрілили з його пальців прямо у рунні схеми платформи, перехоплюючи управління магічними магістралями темних ельфів.

Він не просто збирався знімати печатки за їхнім сценарієм. Він збирався перенаправити енергію Запечатаного Ядра так, щоб усю цитадель Кал-Дурат затрясло від першокласного підземного вибуху. Гра перейшла у фінальну стадію, де сапер вирішував, хто злетить у повітря першим.