Глава 22. Тіні на обсидіанових стінах і таємниці глибин

Величезна обсидіанова брама Кал-Дурат зачинилася за спиною Василя із глухим, масивним гуркотом, що густим відлунням прокотився по всіх ярусах підземного міста. Повітря тут, усередині цитаделі темних ельфів, було набагато важчим і щільнішим, ніж на поверхні: воно пахло старою сіркою, вологим каменем, озоном та тонким, майже хмільним ароматом рідкісних печерних квітів, які матрони вирощували в глибоких закритих оранжереях під штучними ультрафіолетовими лампами.

Тисячі пар блідих, пронизливих очей мешканців підземного світу стежили за кожним його кроком з високих балконів, висічених прямо в базальтових скелях, і вузьких навісних переходів. У поглядах темних ельфів не було відкритої ворожнечі чи звичної зневаги, яку демонстрували їхні світлі побратими з Верхніх Садів — натомість там читався дикий, майже божевільний подив і сліпа, гарячкова надія. Для них цей чоловік з іншого виміру був не просто полоненим, якого привели силоміщ, і не черговим ворогом; він був єдиною крихкою ниткою, що тримала їхній вимираючий рід на краю безодні, де за крок попереду лежало остаточне зникнення раси.

Перша Матрона Велара йшла попереду, її важка обсидіанова мантія впевнено й розмірено стукала по темному полірованому мармуру площі, залишаючи за собою тихе дзенькання металевих застібок.

— Твої апартаменти будуть розташовані у Східній вежі, зовсім поруч із давніми архівами Першої Епохи, — мовила вона, не обертаючись, але чітко контролюючи кожен рух бранця за допомогою відблисків у дзеркальних стінах. — Там ніхто не триматиме тебе в кайданах, і твої руки залишатимуться вільними. Але охорона там стоятиме не для того, щоб утримувати тебе всередині чи обмежувати твою волю, а виключно для того, щоб захистити від тих моїх сестер чи радниць, які можуть захотіти скористатися твоєю силою без мого дозволу. Серед матрон Кал-Дурат чимало тих, хто переконаний, що простіше розібрати тебе на алхімічні елементи й викачати Прану силою, ніж вести довгі дипломатичні переговори.

Василь ішов поруч, зберігаючи повний, непохитний спокій. Його смарагдові очі байдуже і водночас чітко ковзали по гострих готичних шпилях будівель, темних розломах і залізобетонних опорах, що підтримували величезне склепіння печери.

— Вони можуть спробувати, Матроно, — відповів він спокійним, низьким, але вібруючим голосом. — Але я б на їхньому місці спочатку запитав у Архімага Малахіра з Дзеркальної Вежі, чим саме закінчуються такі експерименти зі мною.

Велара на одну коротку секунду зупинилася, різко кинувши на нього гострий, вивчаючий погляд. На її блідому обличчі промайнула ледь помітна тінь поваги, змішана з обережністю. Вона нарешті остаточно зрозуміла, що перед нею не випадковий мандрівник чи слабкий маг із поверхні, а закатований війнами боєць, чия воля міцніша за будь-який обсидіан.

— Твоя впевненість просто вражає, Василю, — тихо відповіла вона, продовжуючи шлях. — Подивимося, чи залишиться вона такою ж непохитною, коли ти на власні очі побачиш те, заради чого ми взагалі доклали стільки зусиль, аби привезти тебе сюди.

Вони завернули за розігрітий палкими лавовими потоками кут і зупинилися перед високими, масивними напівкруглими дверима з матового загартованого скла, за якими ховалося серце таємниць Кал-Дурат.

Двері безшумно розсунулися в сторони, випускаючи назовні хмару прохолодного, штучно іонізованого повітря. Вони опинилися всередині просторої зали, оформленої у стилі стародавніх бібліотек та лабораторій одночасно. По стінах тягнулися високі полиці, заповнені старовинними фоліантами в шкіряних палітурках, металевими сувоями та кристалічними накопичувачами інформації. У центрі приміщення стояло кілька кам'яних столів, покритих складними алхімічними кресленнями і схемами біологічних структур.

Але найголовніше знаходилося в глибині зали, за прозорим захисним бар'єром із чистої квантової енергії.

Там, на спеціальних підставках, лежали десятки немовлят темних ельфів. Вони були зовсім маленькими, але їхні обличчя і тіла носили на собі печатку глибокого виродження: шкіра була неприродно прозорою, з синюватим відтінком вен, а дихання — слабким і поверхневим. Навколо них чергували кілька літніх жриць у білих шатах, які намагалися підтримувати життя малюків за допомогою слабких заклинань і напіврозряджених артефактів.

Велара підійшла до захисного бар'єру, її пальці злегка тремтіли — єдиний момент слабкості, який вона дозволила собі показати.

— Подивися на них, Василю, — її голос звучав тихо, майже по-материнськи, втративши на мить усю владну жорстокість. — Це майбутнє Кал-Дурат. Точніше, те, що від нього залишається. П'ять років тому в нашому місті народилося сорок дітей. До сьогоднішнього дня дожило лише троє. Усі інші просто згасли протягом перших місяців життя. Їхні внутрішні енергетичні канали народжуються порожніми. Магія нашого світу виснажилася, а підземні джерела більше не дають необхідного спектру для формування дитячої душі.

Василь повільно підійшов ближче до бар'єру. Його смарагдові очі уважно, з професійною зосередженкістю сапера, який розбирає складний механізм невідомого походження, вивчали стан малюків. Навіть без додаткових сканерів він бачив через призму власного Золотого Ядра те, що матрони намагалися приховати: генетична та енергетична матриця темних ельфів була повністю заблокована стародавнім прокляттям або наслідком глибокого інбридингу та ізоляції від зовнішніх, живих вимірів.

Їхні тіла були чудовими посудинами, але в них не було іскри.

— Ви намагалися лікувати наслідки, зовсім не чіпаючи причину, — холодно й прямо констатував Василь, повернувшись до Матрони. — Ваші жриці використовують застарілі магічні формули, які лише виснажують малюків, намагаючись накачати їх мертвою магією з підземних колодязів. Це не порятунок. Це повільна евтаназія.

Велара різко обернулася, її очі спалахнули гнівом, але в них же бриніла і гірка згода з його словами:

— Тоді скажи мені, як людина, яка розбила етернітові кайдани й знищила систему Архімага, що тут робити?! Наші алхіміки випробували всі відомі методи! Якщо ти володієш силою, яка здатна переписати саму матрицю простору, ти мусиш знати вихід!