Глава 21. Вогняні ріки та обсидіанові брами Кал-Дурат

Спуск у підземне царство Кал-Дурат нагадував дорогу в один кінець, де кожен новий поворот тунелю ніби відрізав зв'язок із живим світом поверхні. Тут, на кілометровій глибині під гірським хребтом Арвеліону, панувало вічне царство важкого каменю, терпкого сірчаного диму та далекого, глухого гуркоту підземної мами — лавових рік, що розсікали базальтові плáсти кривавими розломами.

Василь Гуменюк ішов вузьким карнизом над проваллям, де унизу, в киплячому мареві, переливалася розпечена магма. Його обличчя покривав тонкий шар вугільного пилу, а куртка пропахла холодом каміння та сухою гарою глибоких печер. Проте всередині нього все було налаштовано з точністю швейцарського годинника. Золоте Ядро у грудях гармонійно синхронізувалося з високим геомагнітним фоном надр, розливаючи по тілу тепло невичерпної енергії.

Він не просто йшов у пастку, яку підготувала Перша Матрона Велара. Він ішов туди свідомо. Якщо темні ельфи хотіли використати його енергію як «зерно життя» для порятунку свого виродженого роду, то їм доведеться зіткнутися з наслідками такого вибору. Сапери не чекають, поки ворог підірве їхні позиції — вони самі обирають час і місце детонації.

Через годину шлях перетнула величезна перешкода. Перед ним звисала грандіозна чорна брама, висічена з цілісного масиву метеоритного обсидіану. На її поверхні висіли тисячі рунічних ланцюгів, що випромінювали пульсуюче фіолетове світло. За цією брамою лежало серце Кал-Дурат — цитадель правлячої касти матрон.

Біля підніжжя брами на Василя вже чекали.

Там не було влаштовано засідки чи градів стріл. На кам'яному майданчику стояла сама Перша Матрона Велара у супроводі двох мовчазних вартових із дворучними обсидіановими алебардами. Її чорна мантія розвівалася від потоків гарячого повітря, а бліде обличчя випромінювало сувору, майже царствену велич. Вона дивилася на людину з поверхні без страху — лише з відчайдушною, холодною надією.

— Ти прийшов сам, варваре, — пролунав її голос, що гулко рознісся над прірвою магми. — Наші шпигунки принесли звістку про твою появу, але я не вірила, що ти настільки самовпевнений, аби добровільно переступити поріг мого міста.

Василь зупинився за десять кроків від неї. Його руки залишалися вільними, а погляд залишався крижаним і спокійним.

— Мені набридло, коли за мною бігають по всьому Арвеліону, Матроно, — відповів він рівним, низьким голосом. — Світлі ельфи вже спробували закрити мене у кайдани і програли. Тепер ваша черга показати, що ви можете запропонувати. Тільки одне питання: ви справді думали, що зможете контролювати те, чого не розумієте?

Велара злегка підвищила підборіддя, її чорні очі зловили відблиски лави.

— Ти називаєш це нерозумінням, а я називаю це єдиним шансом на виживання мого народу, — в її голосі прозвучав справжній біль і непідробний розпач матері, яка дивиться на поступове вимирання власних дітей. — Наші жінки втратили здатність давати життя. Кал-Дурат приречений на повільну смерть у темряві. Твоя енергія, твоя первинна Прана — це єдине чисте джерело у цьому згасаючому світі, здатне розбити прокляття наших магічних лон. Ми не хочемо твоєї смерті, чоловіче з поверхні. Ми хочемо союзу.

— Союзу? — Василь гірко усміхнувся, зробивши ще один крок уперед. — Ви називаєте союзом рабство в обсидіанових стінах і спроби викачати з мене силу? Ваші воїтельки зустріли мене отрутою та паралітичними браслетами. Це ваша демонстрація гостинності?

— Це була перевірка сили, — різко відповіла Велара. — У Кал-Дурат слабкі не виживають. Якщо ти міг загинути від рук «Нічних Тіней», ти не вартий був того, щоб стати батьком нового покоління наших володарів. Але ти вижив. Ти розбив їх і прийшов сюди сам. Це доводить, що твоя сила справжня.

Вона різко розвернулася до обсидіанової брами і поклала долоню на центральний рунічний символ. Масивні двері почали безшумно розсуватися, відкриваючи вид на величні, але темні зали підземного міста, де вздовж стін стояли тисячі мовчазних мешканців Кал-Дурат, спостерігаючи за зустріччю.

— Увійди всередину добровільно, Василю Гуменюку, — промовила Перша Матрона, дивлячись йому прямо в очі. — Допоможи нам повернути життя нашому народу, і взамін ти отримаєш владу над усім підземним світом Арвеліону. Ми відкриємо тобі всі таємниці стародавніх сховищ, дамо доступ до живих жил магії та зробимо тебе володарем Кал-Дурат.

Василь зупинився на порозі розсунутої брами. Він обвів поглядом похмурі величні башти підземного міста, холодні обсидіанові площі та тисячі блідих облич темних ельфів, які дивилися на нього з очікуванням і молитвою. Усередині нього все кричало про те, що будь-який союз із матронами закінчиться зрадою — підземний світ жив за законами холодного розрахунку та виживання.

Але сапери знають: іноді найкращий спосіб знешкодити мінне поле супротивника — це пройти в самий центр його управління і перемкнути детонатор на власні частоти.

— Добре, Матроно, — промовив Василь, і на його губах з'явилася небезпечна, холодна усмішка. — Я увійду в твоє місто. Але правила гри тут тепер встановлюю я.

З цими словами він переступив обсидіановий поріг, заходячи у саме серце підземної імперії, де починалася найнебезпечніша партія його другого кола.