Глава 20. Мережа в темних кронах та срібні леза Кал-Дурат

Ніч над Великим Арвеліоном опускалася не поступово, а важкою, оксамитовою стіною, коли подвійне світло двох сонць остаточно розчинилося за обрієм, поступаючись місцем холодному мерехтінню перламутрових зір.

Василь Гуменюк крокував крізь густі, повиті містичним туманом хащі Нижнього Лісу, тримаючи темп досвідченого розвідника. Позаду залишилися димлячі руїни Дзеркальної Вежі, повалений Архімаг Малахір і безсила варта світлих ельфів. Його тіло дихало на повну силу: Золоте Ядро у грудях працювало рівно, пульсуючи стабільним, розігрітим ритмом, а тонкі нитки Прани невидимими антенами сканували простір на десяток метрів навколо.

Але якщо світлі ельфи здалися після першого серйозного удару, це зовсім не означало, що Арвеліон став безпечним.

Ліс навколо змінився. Звичний спів нічних птахів раптом стих, поступившись гнітючій, тривожній тиші. Повітря стало густішим, насиченим слабким, але впізнаваним запахом гіркого мигдалю та озону — класичними ознаками того, що простір навколо оброблено ментальними та паралітичними пастками.

Василь різко зупинився біля широкого стовбура прадавнього срібного дуба, злегка пригнувшись і перехопивши руків'я трофейного мітрилового меча. Його м'язи миттєво зібралися в пружину.

— Немає часу розслаблятися, — тихо промовив він сам до себе, а його смарагдові очі пронизали темряву між гілками.

За кілька секунд тишу розітнув ледь чутний, свистячий звук — наче по повітрю прошмагав хлист із невидимої нитки. Прямо над його головою, звідкись із густої крони, на землю злетіла тонка тригравна стріла з обсидіановим вістрям. Вона пробила кору дерева наскрізь, глибоко застрягнувши в деревині. На оперенні стріли ще й досі мерехтів слабкий ліловий спалах паралітичного закляття.

— Знайшлися гості з підземелля, — холодно констатував Василь.

Він не відступив. Замість цього він різко зробив перекат убік, ховаючись за масивним корінням, і в ту ж мить на те місце, де він щойно стояв, обрушився град із десятка подібних стріл. Кожна з них випромінювала отруйний сірий дим, що миттєво роз'їдав мох і траву до чорної сажі.

З темряви крони, безшумно, мов краплі рідкої ртуті, злетіли три постаті.

Це були не світлі ельфи з їхніми витонченими срібними обладунками. На нападниках були темні, матові шкіряні панцири, покриті захисними пластинами з обсидіану, що повністю поглинали будь-яке світло. Їхня шкіра мала характерний попелясто-сірий відтінок, а білі, наче сніг, волосся заплетене в складні воїнські коси. У руках вони тримали парні короткі мечі з вигнутими лезами, на яких запеклася отрута глибоких печер.

Це були «Нічні Тіні» — елітні шпигунки та воїтельки Кал-Дурат, підземного міста Темних Ельфів.

— Ціль зафіксована! — пролунав дзвінкий, але позбавлений будь-яких емоцій жіночий голос однієї з воїтельок. — Чоловік із поверхні, носій невідомої Прани. Приказ Першої Матрони Велари залишається незмінним: узяти живим! Жодних смертельних поранень!

— Забрати живим такого хижака буде цікаво, — відповіла друга, роблячи блискавичний випад коротким мечем у бік Василя, який саме випростався з-за коріння.

Василь відбив удар легким, вивіреним рухом мітрилового меча. Метали зіткнулися з іскристим дзенькотом. Віддача від удару була різкою, але його внутрішнє Золоте Ядро миттєво гасило зайву вібрацію, спрямовуючи енергію в землю.

— Жодних смертельних поранень? — пролунав низький голос Василя із запеклою іронією. — Передайте своїй матроні, що замовлення скасовується.

Не чекаючи другої атаки, Василь перехопив ініціативу. На відміну від світлих ельфів, які покладалися на благородні магічні поєдинки та дистанційні чари, Темні Ельфи воювали брудно, швидко й націлювалися на миттєве виведення супротивника з ладу. Їхні рухи були настільки плинними, що здавалося, ніби вони розчиняються в нічних тінях лісу.

Третя воїтелька зайшла з тилу, намагаючись кинути під ноги Василю сітку з мовчазного металу — артефакт, здатний перекрити будь-які м'язові імпульси.

Але Василь розрахував цей маневр ще до того, як вона завершила кидок. Не обертаючись, він різко вдарив ліктем назад, одночасно випустивши мікроскопічний імпульс Прани вздовж поверхні землі. Удар розірвав повітряну хвилю, відкинувши сітку назад на саму нападницю. Воїтелька скрикнула, заплутавшись у власній пастці й важко гепнувшись на вологий мох.

Дві інші темні ельфійки перезирнулися. Їхні білі обличчя на секунду сповнилися непідробного подиву. Вони готувалися схопити звичайного мага чи бранця з поверхні, який звик до розслабленого життя під двома сонцями, а зіткнулися з бойовим ветераном, чиї рефлекси були загострені до межі в найжорстокоших екстремальних умовах кількох світів.

— Він не просто носій енергії... Він справжній боєць! — вигукнула командирка загону, знову зводячи парні мечі й покриваючи їх темним магічним контуром. — Застосувати рунічні браслети зв'язування! Не шкодуйте заряду!

Обидві воїтельки різко розкрили долоні, з яких вирвалися два потоки лілової енергії, що утворили навколо Василя енергетичну петлю, яка затягувалася з кожною секундою, намагаючись паралізувати його суглоби.

Василь відчув, як рухи стають важчими. Ноги наче скувало свинцем, а повітря в грудях перетворилося на щільну смолу. Темні ельфи дійсно підготувалися ґрунтовно — їхні браслети використовували специфічну підземну частоту, яка резонувала з людською нервовою системою.

Але вони не врахували головного: Василь Гуменюк уже проходив через кайдани Першої Епохи, через ментальні сітки Архімага та через жорстоке виснаження шахт.

Він глибоко видихнув, закривши очі на частку секунди. У цей момент Золоте Ядро всередині його грудей зробило несподіваний, зворотний оберт, змінивши полярність енергетичного потоку. Замість того, щоб боротися з ліловою петлею, він дозволив їй увійти всередину власних каналів, пропустив її крізь арантитовий фільтр під одягом і... різко вивернув назовні потужну хвилю чистої, концентрованої Прани.