Глава 16. Дзеркала Архімага та ілюзія зламу

Тиша в залі Тисячі Відбитків Дзеркальної Вежі була не життьовою, а крижаною, стерильною, схожою на мовчання у відкритому космосі.

Василь Гуменюк здригнувся — і цей рух був не фізичним, а глибинним, ментальним. Усі звуки переможного штурму, галасливий тріумф звільнених рабів, брязкіт мітрилових мечів та гуркіт випаленої решітки розчинилися у повітрі, перетворившись на тонку, ледь чутну димку.

Перед його очима знову виросли поліровані стіни з місячного опалу. Срібні кайдани на п'єдесталі не були зруйновані — вони міцно тримали його руки і ноги, вп’явшись у шкіру холодним металом.

Жодної визволеної шахти, жодного заколоту гномів, жодної поваленої Магеси-Радниці Еларії на площі. Усе це була витончена, багаторівнева ілюзія, яку Архімаг Малахір розгорнув прямо в його свідомості, дозволивши йому прожити смак надії, штурму й «перемоги» лише для того, щоб у фіналі розбити цю вигадку на дрібні уламки.

У центрі зали, огорнутий своєю глибокою синьою мантією, стояв Архімаг. У його руках замість розбитого Кристала Вічності горів новий артефакт — Прядивник Ментальних Ситів, який повільно обертався, випускаючи тонки багряні промені, що пронизували голову Василя від скроні до скроні.

Малахір дивився на бранця з холодною, майже науковою цікавістю, у якій не було ані люті, ні поспіху — лише спокійна, виважена зверхність володаря, що вивчає лабораторну тварину.

— Як просто, — тихо, але з глибокою іронією вимовив Архімаг, роблячи крок до п'єдесталу. Його голос дзвенів кришталевою чистотою у безмовності зали. — Ти так відчайдушно хочеш вирватися звідси, варваре, що готовий повірити у власну казку про бунт. Ти змусив свій розум збудувати цілий сценарій: шахти, кайла, звільнених бранців, сміливий штурм стін... Ти навіть дозволив собі повірити, що переміг мене.

Малахір злегка підняв бви, спостерігаючи, як на обличчі Василя відбивається усвідомлення жорстокої пастки.

— Але це була лише проекція твоїх власних бажань, — продовжив ельф, підходячи зовсім близько. Його довгі пальці торкнулися срібного обруча на шиї бранця. — Твоє тіло досі прикуте тут. Твоя енергія заблокована. А твій розум... твій розум щойно пройшов через чергове сито мого Прядивника.

Василь важко дихав. У голові гуло від різкого переходу з вигаданої реальності у холодні кайдани Вежі. Кожна клітина його тіла відчувала виснаження від тривалого ментального тиску. Але під спалахами болю його смарагдові очі не згасли — вони налилися ще більш крижаною, непохитною статтю. Він зрозумів головне: Архімаг намагається не просто зламати його тіло; Малахір хоче змусити його здатися добровільно, вивідати джерело й структуру його невідомої для ельфів Прани, зламати саму матрицю пам’яті.

— Ти будуєш гарні замки з ілюзій, Архімаге, — хрипко, але твердо промовив Василь. Його губи ледь помітно кривилися у холодній усмішці. — Але навіть у твоїх найкращих вигадках ти не зміг приховати головного: ти боїшся.

Малахір насупив брови. Зверхність на його обличчі на мить змістилася тінню роздратування.

— Боюся? Тебе? — тихо перепитав він, нахилившись ближче до обличчя бранця. — Ти сидиш у кайданах Першої Епохи, заблокований моїми чарами, беззбройний і без магії. Що може змусити мене боятися шматка земного бруду?

— Те, що ти не знаєш, звідки береться моя сила, — Василь підняв голову, зустрічаючись поглядом із холодними очима ельфа. — Ти вивчив кожну жилу Арвеліону, ти знаєш кожен рунічний ланцюг, але ти не здатен збагнути волю того, хто пройшов крізь саму смерть і розрив час. Твої ілюзії можуть показати мені поразку чи перемогу, але вони не можуть торкнутися того, що загартоване у вогні.

Малахір різко випрямився. Його погляд став гострим, мов лезо мітрилового меча. Прядивник Ментальних Ситів у його руці задеренчав, випустивши чергову хвилю багряного випромінювання, що вдарила в голову Василя з новою, нестерпною силою.

Від болю у свідомості зашуміло, перед очима спалахнули білі плями, але Василь міцно стиснув зуби, не дозволяючи собі випустити ані звуку. Він знав: якщо він закричить чи покаже слабкість, Архімаг досягне мети.

— Гординя — це єдине, що залишається тим, у кого забрали все, — холодно промовив Малахір, спостерігаючи за муками бранця. — Але подивимося, якою буде твоя гординя, коли я почну шарпати твою пам'ять шар за шаром. Я витягну секрет твого Золотого Ядра з найглибших закутків твого мозку, навіть якщо після цього від твого розуму залишиться лише порожня оболонка.

Архімаг підняв вільну руку, закликаючи нові магічні потоки з дзеркальних стін залу. Поліровані опали навколо них спалахнули темним, тривожним світлом, готуючись до глибшого, хірургічного вторгнення в ментальні захисні контури колишнього сапера.

Бранцеві доведеться пройти через справжнє пекло, де ворог контролював не лише простір навколо нього, а й самі його думки. Але поки всередині його грудзей ледь помітно теплилася крихітна, недосяжна для ельфів іскра Золотого Ядра, гра тривала.