Глава 13. Ланцюги Дзеркальної Вежі

Туман у Нижніх Секторах Великого Арвеліону мав густий, майже олійстий відтінок срібла. Тут, за сотні футів під кронами гігантських дерев-велетнів, сонячне світло двосонцевого неба втрачало будь-яку силу, поступаючись місцем блідому фосфоресціюючому свіченню прадавніх рунічних каменів, умурованих у стіни підземних ганку.

Василь Гуменюк рухався цими лабіринтами з методичною точністю військового сапера, який розраховує мінні поля супротивника. Попри те, що Етернітові Шукачі ельфів ревіли по всьому масиву, розгортаючи частотні сітки, арантитовий обладунок Тіні поглинав усі коливання, перетворюючи його на мертву точку для сканерів Ордену.

Його мета була близькою. Нижні Сховища Арвеліону — прадавній Арсенал Першої Епохи, де зберігалися Джерела Спресованого Етеру та технологічні артефакти пращурів — вже виднілися попереду у вигляді велетенських сталево-мітрилових дверей, запечатаних тисячолітніми рунами застереження.

Але в той момент, коли Василь зробив крок до першого рунічного бар'єра, простір навколо нього раптом змінив структуру.

Не було ані блискавок, ані гуркоту, ані попереджувальних вигуків. Навколишній туман за одну частку секунди згустився, перетворившись на монолітну, кристалічно-прозору сферу з багряно-золотистими прожилками. Ця багряна тюрма миттєво обплела його руки, ноги та тулуб, затиснувши тіло в невидимі, але незламні магічні лещата.

Усі енергетичні канали Золотого Ядра під арантитовим панциром задеренчали й раптово згасли. Магічний тиск усередині сфери був настільки колосальним, що навіть повітря стало твердим, мов скло.

— Тінь не може сховатися від того, хто викував саме світло, чужинцю, — пролунав глибокий, дзвінкий і водночас сповнений крижаної влади голос.

З тіні кам'яної колони повільно вийшов Верховний Архімаг Арвеліону — Малахір.

Він був зовсім не схожий на молодих магес чи вартових із їхніми гнучкими луками. Це був древній, кремезний ельф із довгим сріблястим волоссям, зачепленим золотими обручами, та важким, насиченим знанням поглядом, у якому відбивалися століття вивчення чистих стихій. На ньому була мантія глибокого синього кольору, вишита живими зірками, а в руках він тримав не поношений посох, а трикутний Кристал Вічності, що пульсував власним світлом.

Малахір зупинився за кілька кроків від багряної сфери, в якій тримали Василя, і спокійно склав руки на грудях. Його очі холодно вивчали чоловіка у потертому карпатському одязі.

— Ми чекали на тебе, — тихо промовив Архімаг. Його голос не звучав тріумфально; у ньому чулася сувора констатація факту. — Слідопит Ліріель розповів нам про Тінь, яка не залишає сліду, ламає мітрилові мечі і стирає пам’ять Магесам. Наші Етернітові Шукачі зафіксували аномалію саме тут, біля Арсеналу. Ти думав, що обдурив усю Раду Лісу, але ти просто йшов туди, куди ми тобі дозволили прийти.

Василь не намагався одразу зриватися чи вивільняти Прану. Його обличчя залишалося абсолютно спокійним, а смарагдові очі впритул дивилися на Архімага. За допомогою холодного розрахунку колишнього ветерана він аналізував структуру багряної тюрми: це була не просто магія ельфів, а цілісна ментально-просторова пастка, яка перекривала доступ до зовнішніх джерел сили.

— Ви витратили багато сил на цю зустріч, Архімаге, — промовив Василь. Його голос пролунав рівно, без найменшого натяку на страх чи розгубленість. — Але тримати мене у цій клітці ви довго не зможете.

Малахір злегка посміхнувся — сухо й скептично.

— Самопевненість людських варварів не перестає мене дивувати, — відповів Архімаг, піднімаючи Кристал Вічності. — Ти вважаєш себе невразливим, бо твій панцир поглинає наші сканери. Але цей артефакт був створений на світанку нашого виміру. Він знімає будь-які маскування й розриває будь-які чужорідні зв'язки. Зараз ми доставимо тебе до Дзеркальної Вежі, знімемо з тебе цю людську оболонку і дізнаємося, хто ти такий і чого шукаєш у священних землях Арвеліону.

За помахом руки Малахіра простір навколо багряної сфери знову завихрився. Потужний телепортаційний імпульс підхопив заквітчану тюрму разом із полоненим, і за секунду підземний коридор спорожнів, залишивши лише відлуння важких кроків Архімага.

За кілька годин Василь отямився в самому серці Дзеркальної Вежі — у Залі Тисячі Відбитків.

Це була велетенська кругла зала, стіни якої повністю склалися з полірованих місячних опалів та дзеркальних кристалів. У центрі кімнати його прикували до масивного рунічного п'єдесталу за допомогою важких металевих кілець, викуваних із чистого місячного срібла. Навколо п'єдесталу колом стояли семеро Вищих Владик Арвеліону на чолі з Малахіром.

Архімаг підійшов ближче, тримаючи в руці Кристал Вічності, який тепер випромінював яскраве, біле світло, спрямоване прямо у груди Василя.

— Настав час зривати маски, чужинцю, — суворо промовив Малахір. — Очистимо твій розум від ілюзій і покажемо Раді твою справжню сутність. Почнимо сканування!

Кристал Вічності спалахнув сліпучим спалахом, і потужний промінь чистої ельфійської Квінтесенції вдарив у груди Василя, пробиваючи його тактичний одяг і націлюючись безпосередньо на арантитовий обладунок Тіні та Золоте Ядро.

У першу мить Малахір очікував побачити демонічну сутність, темну енергію нижніх вимірів чи приховану магічну схему.

Але сталося те, чого ельфійський Архімаг ніяк не міг передбачити.

Коли промінь Квінтесенції торкнувся арантитового панцира, рунічні ланцюги Брора Глибокороба не стали захищатися чи поглинати енергію. Вони зреагували за протоколом абсолютного зворотного зв'язку, закладеним гномами для захисту від магічних ін'єкцій.

Яскравий білий промінь Кристала Вічності раптом заламався під кутом дев'яноста градусів і з подвійною силою відбився назад у сам артефакт.

Блимнув сліпучий спалах!

Кристал Вічності у руках Малахіра з тріском розсипався на тисячі дрібних осколків. Архімаг відсахнувся назад, перечепившись через власний поділ, і впав на мармурову підлогу. Семеро Владик навколо п'єдесталу закричали від болю, затуляючи очі — зворотний магічний імпульс вдарив по їхніх ментальних каналах з неймовірною міцністю.