Глава 9. Попіл над лагуною та Ельфійський Гай

Вологий океанський вітер шмагав листя папоротей, доносячи з боку мілини глухий гуркіт прибою та важкий тупіт армійських черевиків. Ударна група британської розвідки «Black-Oversight» рухалася джунглями з філігранною, доведеною до автоматизму професійністю. Вісім оперативників у темно-сірому штурмовому спорядженні, з важкими автоматичними гвинтівками, оснащеними глушниками, коліматорами та портативними тепловізорами, розгорталися бойовим віялом.

Вони прийшли зачистити сектор і евакуювати Агента Вейн разом із Квантовим Вузлом.

Елеонора все ще лежала на вологому піску, притискаючи до грудей занімілу, обпечену плазмою руку. Її карі очі, у яких роками панував лише холодний розрахунок, тепер розширилися від непідробного, липкого жаху. Вона дивилася на Василя Гуменюка — чоловіка, якого її відомство вважало звичайним піддослідним об'єктом чи дикуном.

Василь навіть не обернувся на тріск гілок. На ньому раніше був потертий тактичний одяг, але під тканиною приховано палали темно-зелені рунічні ланцюги арантитового обладунку Тіні.

— Командире, ціль попереду! Агент Вейн на землі! — пролунав хрипкий шорхіт у навушнику штурмовика, що першим вискочив із зарослів. — Поруч цивільний об'єкт. Наказ: ліквідація без попередження!

Двоє силовиків міттєво звели зброю. Пролунала суха, тріскуча черга. Кулі калібру 5.56 з осердями з збагаченого tungsten-сплаву розітнули повітря, прямуючи точно в голову та груди Василя.

Але кулі не дісталися мети.

За мікросекунду до влучання перед Василем виросла невидима, спресована стіна із заломленого простору та чистої Прани. Свинцево-титанові осердя врізалися у бар'єр, миттєво втратили кінетичну енергію, розсипалися на нешкідливу металеву стружку й розплавленими краплями впали на пісок.

— Що за... — командир групи не встиг закінчити фразу.

Василь зробив перший крок. На відміну від першого кола часу, де він влаштовував сліпучі видовища із золотистим сяйвом на пів неба, цього разу його атака була мовчазною, сухою й абсолютно нищівною. Вона нагадувала роботу досвідченого сапера, який знешкоджує вибухівку — без зайвих емоцій та без шансів для помилки.

Його постать розчинилася у повітрі. Завдяки рунам гномів та техніці «Нульового Сліду», Василь подолав двадцять метрів за частку секунди.

Він з'явився прямо перед першою трійкою штурмовиків. Його ліва рука, насичена концентрованою Праною, зробила короткий, дуговий змах. Повітря розітнув прозорий, мов кришталь, силовий розріз. Автоматичні гвинтівки оперативників розпалися на акуратні частини разом із бронепластинами екзоскелетів. Перш ніж силовики встигли бодай закричати від шоку, Василь перехопив їхні енергетичні канали тіла й запустив зворотний імпульс.

Тіла трьох оперативників за секунду перетворилися на сірий, невагомий попіл, який миттєво розвіяв океанський вітер. Ніякої крові, жодного сліду, жодної молекули ДНК.

— Вогонь! Усі стволи, вогонь! — заверещав командир, відступаючи до води й судорожно вириваючи з чеки світлошумову гранату.

Решта п'ятьох найманців відкрили шквальний вогонь убік Василя, випускаючи сотні кулей за секунду. Але Василь рухався поміж ними, наче тінь у куточку ока. Рунічний панцир повністю поглинав усі теплові та електромагнітні сигнали. Кожен його рух був точним і смертоносним: короткий дотик до потилиці — і молекулярні зв'язки людського тіла розпадалися, перетворюючись на пил; перехоплення ствола — і зброя разом із власником випалювалася рунічним розрядом до стану атомного чаду.

За сорок секунд на березі лагуни панувала абсолютна тиша.

Вісім кращих оперативників британської спецслужби «Black-Oversight», озброєних найновішими технологіями, просто зникли. На вологому піску не залишилося навіть гільз — Прана Василя випалила метал і порох без залишку.

Елеонора Вейн дихала так важко, наче щойно вибігла з палаючого будинку. Вона піднялася на коліна, дивлячись на порожній берег, де щойно стояли її бійці, а тепер гуляв лише вітер. У її карих очах замість холодної впевненості розлився панічний жах. Вона зрозуміла, що вчинила фатальну помилку, недооцінивши людину, яку вважала мішенню.

— Ти... ти знищив усю групу... — прошепотіла вона, задихаючись від страху, і спробувала відступити назад. — Що ти таке?..

Василь повільно обернувся до неї. Його обличчя було холодним, мов граніт, а в смарагдових очах не залишилося й тіні колишньої людської прихильності чи м'якості. Він знав, чим закінчилося перше коло: її зрадою, ножем у спину і знищенням усього, що він намагався збудувати. Другого шансу для зрадниці не існувало.

— У першому колі ти подарувала мені смерть у спину, Норо, — його голос пролунав тихо, але в ньому відчувалася вага невідворотного вироку. — Я дав тобі шанс зупинитися і піти. Але ти обрала службу короні й кулю для мене.

— Стій... благаю... я можу бути корисною... — її голос зривався на крик, коли вона відчула, як простір навколо неї починає щільно стискатися під дією невидимої волі.

— Ти була корисною для уроку, — перервав її Василь.

Він підняв праву руку й злегка стиснув пальці.

Жодної крові, жодних виділень чи видовищних мук. Прана, що просочилася крізь її тіло на атомному рівні, миттєво розірвала молекулярні зв'язки клітин. Елеонора Вейн мовчки розсипалася сірим, легким попелом, який океанський бриз миттєво підхопив і розвіяв над тихоокеанськими хвилями, не залишивши від британського агента жодного сліду.

Над порожнім берегом знову запанувала абсолютна тиша.

Згадка про передовий розвідувальний рій Жнеців, який у минулому колі часу атакував цей острів, пропекла його свідомість. Він згадав той жахливий ментальний голос, який резонував із просторової тріщини. Якими б потужними не були його захисні контури, постійне використання Землі як арени для міжвимірних битв неминуче приведе сюди основний флот космічних загарбників. Земна цивілізація — з її тендітною інфраструктурою, корпоративними війнами та ядерними арсеналами — просто не витримає такого зіткнення. Вона згорить у вогні чужої війни.