Глава 8. Пастка для мисливця

Глава 8. Пастка для мисливця

Тихий океан розпростерся під крилом свинцевих хмар, наче гігантське, важке дзеркало з темного базальту. На сотні миль навколо не було жодного судна, жодного маяка чи острівця — лише безмежна, велична й небезпечна водна гладь. Але в самому центрі цього океанського простору, там, де на морському дні билося потужне Океанічне Джерело, лежав незаселений вулканічний архіпелаг.

У першому колі часу цей острів був відкритим і незахищеним — ідилічним Прихистком, куди Вар’ян привів Елеонору, не підозрюючи про її справжні цілі. Тепер усе було інакше.

Василь Гуменюк прибув на острів за два тижні до того, як туди мало наблизитися дослідницьке судно «Аврора-С». Він дістався сюди тихо, скориставшись мікроскопічними просторовими тріщинами, які не залишали жодного енергетичного чи квантового сліду у глобальних моніторингових мережах.

Стоячи на найвищому базальтовому піку вулканічного кратера, Василь озирав джунглі та лагуну. Під його карпатським одягом приховано тліли рунічні ланцюги арантитового обладунку Тіні, кованого гномами. Панцир повністю поглинав його магічну ауру, роблячи його абсолютним фантомом для будь-яких космічних чи морських систем спостереження.

— Перше коло навчило мене однієї простої істини, — стиха мовив Василь, дивившись на розпалені хвилі внизу. — Безпека не полягає у створенні гігантського сяючого купола, який видно з космосу. Справжня безпека — це коли ворог переконаний, що він контролює ситуацію, не підозрюючи, що сам перебуває в прицілі.

За ці два тижні Василь перетворив острів на складну, багаторівневу техно-магічну пастку. На відміну від минулого життя, він не став зводити яскравих вівтарів чи кристалічних веж. За допомогою знань Гномів-Технократів та прадавніх друїдських заземлювачів він інтегрував усі захисні елементи безпосередньо у вулканічну породу та кореневу систему прадавніх папоротей.

Мережа «Дзеркало Тіні»: підводні резонансні донні міни, висічені з чорного базальту й просочені рунами приглушення, були розташовані по всьому периметру лагуни. Вони не вибухали, а генерували фальшиві гідроакустичні та електромагнітні сигнали, які імітували звичайний вулканічний шум і гасили будь-які спроби сканування.

Нейро-блокатор «Zero-Prana»: на відміну від першого кола, де Елеонора використовувала проти нього ін'єктор із розробкою MI6, Василь заздалегідь встановив підводні та наземні емітери локального приглушення нанітів. Якщо на острові з'явиться будь-яка чужорідна мікроелектроніка чи отруйні блоки — вони перепалювалися миттєво ще у повітрі.

Фальшивий Квантовий Вузол: у глибокому гроті, де раніше містилося Океанічне Джерело, Василь створив висококласну магічну та технологічну ілюзію — «цукерку» для британської розвідки. Пристрій пульсував імітаційним сяйвом і виглядав точно як той Квантовий Вузол, ради якого Елеонора мала завдати удару. Справжня ж енергія Джерела була заблокована й спрямована у підземні водоносні горизонти.

На чотирнадцятий день, коли сонце схилялося до заходу, фарбуючи океан у мідно-багряні тони, небо над архіпелагом затягнулося важкими штормовими хмарами. Це був той самий шторм, про який Василь пам'ятав із минулого кола.

Зі сходу, розсікаючи високі хвилі, до лагуни наближалося судно «Аврора-С».

На борту яхти спалахували тривожні червоні вогні. Двигуни судна працювали з наривом, а автоматика видавала сигнали про критичну відмову навігаційного обладнання — результат роботи підводних рунічних загороджень Василя. Вони не нищили корабель, але впевнено скеровували його прямо на рифи біля східного виступу острова, створюючи ідеальну картину «трагічної трощі».

Василь спокійно спостерігав за цим із висоти кратера. Його смарагдові очі прорізали водяну завісу.

Він бачив, як на палубу вискочила Елеонора Вейн у помаранчевому рятувальному жилеті. Вона судорожно намагалася втримати штурвал і водночас звіряла дані на супутниковому терміналі, який марно намагався піймати сигнал через щільне маскувальне поле острова.

— Усі системи відмовили... Якась аномалія! — лунали її викрики, перекриваючи гуркіт шторму.

Згідно з інструкціями MI6, вона мала застрягти на острові, вдати з себе безпорадну цивільну, увійти у довіру до місцевого «дикуна» чи «мага», дізнатися секрети Джерела та забрати технології. Вона вважала себе геніальним ляльководом, який проводить філігранну спецоперацію під прикриттям.

З сильним тріском носова частина «Аврори-С» врізалася у м'який прибережний пісок та мілину. Корпус судна задеренчав, хвиля захлюснула палубу, і Елеонору вибило за борт прямо на мілководдя. Команда судна — досвідчені британські найманці — швидко згрупувалася, витягаючи контейнери зі спорядженням та зброєю, готуючись до зачистки території.

Елеонора виповзла на білий пісок, важко дихаючи. Вона витерла із солону воду з обличчя, перевірила прихований у стегновій кобурі ін'єктор із нанітовим блоком та компактний передавач. На її обличчі на коротку мить проглянула задоволена посмішка — операція «Висадка» пройшла успішно. Вона була на острові.

— Початок вдалий, — шепнула вона собі під ніс, піднімаючись на ноги й вирівнюючи дихання, щоб знову набути вигляду переляканої, виснаженої дівчини. — Тепер залишилося знайти об'єкт...

Вона зробила декілька кроків убік густих тропічних джунглей, де починалася стежка до внутрішнього гроту.

І саме в цей момент із глибокої тіні прадавніх папоротей поволі вийшла постать.

Це був Василь. На ньому був звичайний, дещо потертий тактичний одяг. Його постать здавалася кремезною, але втомленою, як у людини, що пережила війну й шукає спокою у глушині. Ніякого смарагдового сяйва, ніяких літаючих іскор Прани чи божественних атрибутів.

Елеонора миттєво зреагувала. На її обличчі за частку секунди з’явився вираз глибокого шоку, переляку та надії — філігранно відпрацьована актерська гра агента вищого класу.

— Хто... хто ви? — тремтячим, безборонним голосом вигукнула вона, відступаючи на крок назад і притискаючи руки до грудей. — Будь ласка... наше судно розбилося... ми потрапили в шторм... Допоможіть нам!