Глава 7. Тіні на узбережжі та мовчазне полювання

Осінні дощі в Карпатах перейшли в густі, крижані тумани, що окутали гірські хребти щільним сірим саваном. У старій хижині панувала тиша, яку порушував лише мірний звук крапель, що зривалися з даху. Василь Гуменюк жив життям відлюдника, ретельно дотримуючись розробленого плану. Під покровом арантитового обладунку Тіні його тіло поступово відновлювалося, а внутрішнє Золоте Ядро набиралося сили, залишаючись при цьому абсолютно невидимим для будь-яких зовнішніх приладів чи супутникових сканерів.

Він знав, що часові лінії другого кола мають чіткі маркери. Події розгорталися згідно із закономірностями, які він тепер контролював із холодним прагматизмом колишнього сапера. Настав час зробити перший крок за межі гірського прихистку.

Згідно з хронологією першого кола, приблизно за три тижні до того, як розгорнеться головна драма з пошуком Океанічного Джерела, Елеонора Вейн мала здійснити свій «випадковий» вихід у море на яхті, яка згодом потрапить у шторм поблизу тихоокеанського архіпелагу. Тоді він сприйняв її появу як подарунок долі, забрав на острів, довірився і зрештою отримав підступний удар у спину. Цього разу все буде інакше. Він не збирався чекати, поки вона прийде до нього під виглядом жертви. Він сам піде їй назустріч — туди, де готується її легенда.

Василь зібрав мінімальний запас спорядження: загорнутий у вологозахисний чохол затертий блокнот, кілька наборів виживальщика, сухий пай і зашиту в підкладку куртки супутникову рацію з автономним живленням. Надягнувши зручний тактичний одяг поверх магічного панцерного каркаса, він залишив хижину.

Його шлях лежав на південь, до чорноморського узбережжя, де під прикриттям комерційних структур британська розвідка «Black-Oversight» формувала мережу підводних та навігаційних досліджень. Саме там Елеонора Вейн готувалася до своєї «операції прикриття».

Пересування Василя було бездоганним. Завдяки техніці «Нульового Сліду» він оминав контрольно-пропускні пункти, камери спостереження та моніторингові станції. Його шаги не фіксували ні тепловізори, ні системи розпізнавання облич. Для сучасної цивілізації він був чимось на кшталт фантома — тіні, що рухається крізь ніч.

За кілька днів він дістався приморського містечка, розташованого неподалік від великого портового термінала. Осіннє Чорне море штормило: свинцеві хвилі з білими гребенями розбивалися об бетонні бури, а холодний вітер пронизував до кісток.

За допомогою мережі прихованих каналів зв’язку та аналізу цифрових слідів, які він перехопив завдяки своїм розширеним ментальним здібностям, Василь швидко вийшов на нульовий об'єкт британської розвідки. Це була закрита яхтова стоянка біля приватного причалу, де швартувалося спортивно-дослідне судно «Аврора-С».

Стоячи в глибокій тіні портових кранів, під захистом маскувального поля арантитового обладунку, Василь спостерігав за причалом.

На борту «Аврори-С» кипіла робота. Кілька чоловіків у цивільному, але з характерною військовою виправкою переносили важкі герметичні ящики з обладнанням. Серед них він одразу впізнав її.

Елеонора була одягнена у міцний морський комбінезон темно-синього кольору. Її каштанове волосся було зібране у хвіст, а на обличчі застиг той самий зосереджений, професійний вираз агента під прикриттям. Вона звіряла документи на електронному планшеті, віддаючи короткикі розпорядження команді. З погляду стороннього спостерігача — звичайна фахівчиня з морської екології та навігації. Але Василь знав ціну цій масці. За цим спокійним обличчям ховався холодний розум розвідника, готового на будь-яку зраду заради інтересів корони.

«Ти граєш роль жертви шторму, Норо, — подумав Василь, не зводячи з неї смарагдового погляду. — Ти чекаєш моменту, коли потрапиш у мій сектор, щоб увійти в довіру і дочекатися зручного шансу нанести удар. Але правила цієї гри змінилися».

Він не збирався нападати на неї тут чи влаштовувати диверсію. Будь-яке насильство на цьому етапі привернуло б увагу британських спецслужб і розкрило б його присутність раніше часу. Стратегія першого кола полягала в реакції; стратегія другого — в абсолютному контролі над кожним кроком супротивника.

Він дозволить їй зіграти її партію. Судно «Аврора-С» за кілька днів повинно вийти у відкрите море за маршрутом, який неминуче пролягатиме через зону впливу тихоокеанського архіпелагу — того самого місця, де колись знаходився його острів. Тоді острів був диким і відкритим; тепер же, озброєний технологіями гномів та знаннями квантових полів, цей острів перетворився на неприступну пастку.

Елеонора на борту судна раптом підняла голову і подивилася в бік темних портових кранів, де в тіні стояв Василь. На долі секунди її брови зсунулися, а обличчя виразило легку тінень тривоги — інстинкт професійного агента підказав їй, що за нею спостерігають. Вона різко озирнулася навколо, але не побачила нічого, окрім порожніх ангарів та поривів вітру з моря.

Василь злився з темрявою металевої конструкції, заблокувавши навіть биття власного серця.

— Тобі здалося, агенте Вейн, — тихо промовив він у прохолодне повітря ночі. — Ти ще не знаєш, що цього разу твій шторм організую я.

Повернувшись спиною до причалу, він безшумно розчинився у темряві приморських вулиць. Попереду була підготовка острова, розгортання прихованих магічно-технологічних контурів та створення пастки, в якій мисливець і жертва поміняються місцями. Гра в кішки-мишки між цивілізаціями, шпигунами та прадавніми сутностями переходила у вирішальну фазу, і Василь Гуменюк знав кожен рух наперед.