Глава 5. Тіні й підземні ковальні

Холодна карпатська мряка шмагала шибки старої хижини, але всередині хати повітря поступово нагрівалося. Василь Гуменюк сидів на дерев'яному ослоні, заплющивши очі. У його грудях, там, де ще кілька годин тому була лише порожнеча та виснаження, поволі розгорталася золотисто-зелена іскра.

Досвід минулого життя — або першого кола часу — дарував йому чітке розуміння кожної помилки. Головний висновок був жорстоким: відверта демонстрація божественної сили, створення планетарних куполів та публічне протистояння з корпораціями роблять його мішенню для всіх — від людських спецслужб до міжвимірних загарбників. Британська розвідка, «Елеонора Вейн», корпоративні шпигуни — усі вони паразитували на його відкритості.

Цього разу він не буде рятівником, що стоїть на вершині палаючої скелі під обстрілами супутників. Він стане тінню. Перш ніж вийти на велику міжгалактичну арену, йому потрібен був абсолютний захист від шпигунських нанітів, ментальних атак та магічного відстеження.

— Мені потрібна броня, яку не проб’є жодна людська зброя і не зчитає жоден супутник... — тихо промовив Василь, розплющуючи смарагдові очі.

Спираючись на глибокі знання Джерела, Вар’ян почав шукати у просторовому просторі координати виміру, про який згадували прадавні сувої Ноосфери. Світ, де магія не витіснила технології, а стала їхнім фундаментом. Світ рун, надміцних сплавів і підземних цитаделей.

Світ Гномів-Технократів.

Сконцентрувавши усю доступну на цей момент Прану, Василь виставив руку вперед. Він не став розгортати сліпучий, гігантський портал, як робив це колись на острові. Замість цього він стиснув простір у тонку, майже невидиму точкову тріщину, крізь яку міг пройти лише він один. Сріблясто-зелена нитка розітнула повітря хижини, і за мить постать ветерана розчинилася у просторі.

Світ Гномів, відомий у прадавніх хроніках як Каменний Кряж Агор-Дару, зустрів Вар’яна глухим, важким гуркотом підземних молотів та гарячим подихом базальтових печей.

Він винирнув із порталу у глибокій, закинутій шахті, де повітря пахло сіркою, розплавленим залізом та прадавнім пилом. Навколо не було зелених лісів чи блакитного неба — лише безкрайні підземні галереї, висічені в товщі гірського масиву, осяяні вогняними ріками рідкої лави.

Вар’ян накинув на голову простий тканий каптур, приховуючи обличчя та пригнічуючи пульсацію Золотого Ядра. Для цього світу він мав виглядати лише як звичайний мандрівник, а не як Верховний Друїд, чиє сяйво видно за тисячі кілометрів.

За пів години ходьби похмурими тунелями перед ним відкрилися брами Цитаделі Залізного Серця. Це було велетенське підземне місто, розташоване всередині гігантської печери. Вежі з темного арантитового сплаву спиралися на масивні колони, а між ними перекинулися залізобетонні мости, якими рухалися вагонетки з рудою та важкі паровози на магічно-руній тязі.

Гноми цього виміру не мали відношення до казкових персонажів з людських легенд. Це були кремезні, суворі майстри, чиї тіла були заковані у легкі екзоскелети з бронзовим покриттям, а обличчя закривали тактичні окуляри та респіратори. У їхньому світі технологія рунічного кування сягнула абсолюту.

Вар’ян прямував нижніми ярусами Цитаделі, оминаючи шумні шинки та торгівельні ряди, поки не зупинився перед важкими залізними дверима з емблемою перехрещених молота й шестерні. За дверима містилася майстерня прадавнього коваля-технократа на ім'я Брор Глибокороб.

Він штовхнув важку стулку. Усередині панувала напівтемрява, розсічена спалахами рунічного зварювання. За верстатом сидів сивий, кремезний гном у шкіряному фартуху, покритому сажою та мастилом. На його лівому оці був закріплений багатолінійний оптичний окуляр.

— Майстерня зачинена, — не повертаючи голови, буркнув гном глухим, зарипливим голосом. — Якщо тобі потрібні звичайні сокири чи побутові резонатори — йди до Нижнього Торгу. Я працюю лише з особливими замовленнями.

— Мені не потрібні сокири, майстре Броре, — спокійно промовив Вар’ян, роблячи крок усередину й зачиняючи за собою двері. Його голос лунав тихо, але в ньому відчувалася міць, яка змусила коваля відкласти інструмент. — Мені потрібен техно-обладунок. Але не той, що ви куєте для тутешньої варти. Мені потрібна броня з адаптивною рунічною матрицею, здатна поглинати магічні ін'єкції, відбивати плазмові розряди та повністю приховувати енергетичний слід носія від будь-яких супутників чи сканерів.

Гном повільно розвернувся. Його оптичний окуляр клацнув, налаштовуючи фокус на постаті гостей. Попри те, що Вар’ян приховував свою Прану, Брор був досвідченим майстром і відразу відчув чужорідне, колосальне джерело внутрішнього спокою в цій людині.

— Адаптивна матриця? Сховати від супутників? — гном примружився, спираючись на важкий молот. — Ти розмовляєш мовою тих, хто бачив інші світи, чужинцю. Такий обладунок — це не просто залізо. Для цього потрібен ковальний арантит, просочений рідким адамантієм, і три тижні роботи над рунічними ланцюгами. Це коштує більше, ніж увесь золотий запас нижнього ярусу. Чим ти збираєшся платити?

Вар’ян підняв руку. У його долоні з повітря матеріалізувалася невеличка, але неймовірно чиста друза вивільненого кристала Прани — концентрована життєва сила Землі, знайдена ним ще у карпатських надрах. У цьому підземному світі, де жива природа була рідкістю, такий кристал важив більше за гори дорогоцінного каміння. Кристал випромінював тепле, м'яке смарагдове сяйво, яке на мить осяяло похмуру майстерню.

Окуляр гнома гарячково заклацав, фіксуючи рівень енергії. Його дихання перехопило.

— Первинна Жива Жила... — шоковано витиснув із себе Брор. — Такого матеріалу в наших печерах не знаходили вже п'ять століть. З цим кристалом я можу викувати не просто обладунок... Я можу створити Панцир Тіні, який зробить тебе невидимим для самаго Всесвіту.

— Тоді ставай до роботи, майстре, — спокійно мовив Вар’ян. — Але у мене є одна умова. В обладунок має бути вбудована система повного блокування внутрішніх ін'єкцій та нанітів. Якщо хтось спробує пробити захист голкою чи отрутою — ковальний контур повинен миттєво перепалювати загрозу імпульсом.