Глава 3. Серце квантового титана

Стерильно-білий зал Головного Сервера «Вангард-Квантум» здригнувся від запеклого реву сирен. Повітря, яке ще хвилину тому здавалося вихолощеним і неживим, тепер наситилося паленим пластиком, озоном та димом від знищеного аеромобіля. Зі стелі, розмірено й за загрозливим ритмом, опустилися масивні захисні турелі, а з бічних шлюзів виступив півкруг важких кібернетичних шасі.

Це були крокуючі штурмові платформи типу «Титан-4» — триметрові сталеві монстри з подвійними бронньованими плитами, оснащені плазмовими випромінювачами та роторними кулеметами. Бездушні оптичні сенсори пристроїв спалахнули яскраво-червоним світлом, фіксуючи сторонніх.

«Загроза першого рівня. Протокол очищення сектору активовано», — лунав холодно-синтетичний голос штучного інтелекту вежі.

— За мною, Норо! — зреагував Вар’ян.

За частку секунди до того, як турелі відкрили нищівний вогонь, Друїд вихопив із простору згусток Прани й розгорнув перед ними сферичний Щит Золотого Ядра. Зал вибухнув від сліпучих спалахів. Стіна плазмових снарядів та важких кулей врізалася у магічний бар'єр, розсипаючись мільярдами іскор, що стікали по прозорому смарагдовому куполу, наче розплавлений метал.

Вар’ян не просто тримав оборону — він вивчав ворога. Його чуття проникли крізь браню роботів, зчитуючи мікросхеми, системи охолодження та енергетичні кабелі, якими протікали колосальні струми.

— Елеоноро, їхній захист зав’язаний на центральному підлоговому кабелі живлення! — загримів Вар’ян, його голос перекривав гуркіт пострілів. — Я відверну їхню увагу, а ти розсічи головний вузол!

Не чекаючи відповіді, Верховний Друїд скочив уперед. Смарагдовий щит розпався на серію потужних енергетичних лез, які він згустив прямо у своїх долонях. Здійснивши стрімкий боковий ривок, Вар’ян скоротив відстань до першого «Титана-4». Робот спробував розвернути важкий кулеметний блок, але Друїд був швидшим. Здійснивши потужний рублений удар рукою, насиченою Праною, він перерізав сталеву оพรу робота, мов сухий сучок.

Важкий бойовий механізм з гуркотом завалився набік, висікаючи з мармурової підлоги оберемки іскор. Не зупиняючись ні на мить, Вар’ян розвернувся й встромив пальці прямо у пробій броні другого робота, вириваючи з м’ясом силовий реактор. Внутрішній спалах на мить засліпив сенсори інших машин.

Скориставшись моментальним хаосом, Елеонора дістала свій енергетичний кинджал. По лезу знову пробігли яскраві смарагдові розряди, резонуючи з аурою Вар’яна. Вона розгледіла товсту шину з рідким охолоджувачем та силовими кабелями, яка проганяла струм до всіх бойових платформ.

Дівчина зробила стрімкий випад під обстрілом, згрупувалася й з усієї сили встромила клинок прямо у центральний вузол живлення підлогового каналу.

Прана, проведена крізь енергетичну сталь кинджала, миттєво викликала коротке замикання колосальної потужності. По підлозі залу прокотилася хвиля блакитних блискавок. Усі турелі на стелі та решта крокуючих роботів задеренчали, вивергаючи густий чорний дим із пробитих мікросхем, після чого бездиханно завмерли, перетворившись на купу непотрібного металу.

У залі запанувала раптова, майже дзвінка тиша, яку порушувало лише тріскотіння пробитих кабелів та важке дихання Елеонори.

— Чудова робота, — промовив Вар’ян, підходячи до неї й дружньо торкаючись її плеча. Його Прана миттєво зняла з неї втому та напругу м'язів. — Вони покладалися лише на залізо та струм, забувши, що будь-яка система має своє слабке місце.

Він обернувся до центральної частини залу. Там, за п’ятишаровим бронньованим склом, у прозорому циліндрі з рідким азотом, ширяв Квантовий Процесорний Вузол — кришталевий куб розміром із людську голову, який пульсував м’яким, неземним сріблястим світлом. Це був продукт найвищого технологічного розвитку цього виміру — пристрій, здатний прораховувати мільярди просторових імовірностей за секунду.

Вар’ян підійшов до захисного циліндра. Його Золоте Ядро знову спалахнуло, і він просто приклав долоню до броньованого скла. Прана просочилася крізь структуру матеріалу, змінюючи його молекулярну решітку. За кілька секунд міцніше за сталь скло розсипалося на нешкідливий пісок.

Друїд обережно підхопив Квантовий Вузол у долоні. Пристрій ледь помітно вібрував, реагуючи на живильну силу Прани.

— Оце й є те, за чим ми прийшли? — тихо запитала Елеонора, підходячи ближче та зазираючи у сріблясті глибини кришталевого куба.

— Це — мозок для нашого майбутнього планетарного комплексу, — відповів Вар’ян. — Тепер, поєднавши його обчислювальну потужність із Джерелом нашого острова, ми зможемо завчасно бачити будь-які розриви простору й перехоплювати ворожі кораблі ще на підступах до Землі.

Але перш ніж вони встигли зробити крок до виходу, повітря в центрі залу знову здригнулося. Сирени раптово стихли, а біле світло змікширувалося на глибокий туманний фіолет.

Простір прямо перед ними почав зминатися, мов папір. З’явилася вузька, вертикальна тріщина, від якої віяло не людськими технологіями, а крижаним, моторошним холодом глибокого космосу. Звідти пролунав важкий, ментальний голос, що резонував прямо у свідомості Вар’яна:

«Ми відчули тебе, хробаче... Твоє Ядро надто яскраво палає у цій темряві. Витягніть свої технології, втікайте у свій маленький світ... це не врятує вас від Нашестя».

З тріщини висунулася гігантська кігтяста кінцівка з чорного металоорганічного матеріалу, намагаючись схопити Квантовий Вузол.

Вар’ян реагував миттєво. Його смарагдові очі спалахнули люттю прадавнього захисника. Він крокнув уперед, виставляючи праву руку, і направив у просторовий розрив цілющий, але нищівний для чужорідних сутностей промінь чистої Прани.

Згусток золотистого світла врізався у просторову тріщину. Почувся оглушливий, ультразвуковий крик, і чорна кінцівка миттєво обвуглилася, перетворившись на попіл, а сам розрив схлопнувся з гучним басовитим сплеском.