Глава 2. Тіні й сталь кібернетичного пекла

Світ за межами порталу зустрів їх не просто холодним подихом чужого виміру, а нищівним звуковим та хімічним ударом. Повітря було настільки густим, отруєним важкими металами та сизим чадом спресованого смогу, що перші два подихи викликали у грудях Елеонори важкий, болісний кашель. Навіть її збагачені Праною легені протестували проти цього розпеченого коктейлю з мастила, озону та згорілої синтетики.

Вар’ян реагував миттєво. Його Золоте Ядро спалахнуло у грудях коротким смарагдовим імпульсом, розгортаючи навколо них тонкий, майже невидимий шар заломленого повітря — фільтруючу сферу Прани, яка миттєво відсікла хімічний сморід, залишивши лише чистий, збагачений киснем простір.

Вони стояли на іржавому крайку технічного містка, що висів на висоті близько трьохсот метрів над рівнем нижніх ярусів. Мегаполіс був справжнім кібернетичним пеклом, збудованим у кілька прошарків. Далеко внизу, у смоляній темряві між велетенськими бетонними опорами, вигравали брудні неонові відблиски й проривалися спотворені баси низькочастотної музики нижніх секторів. Угорі ж, крізь сірий смог, що клубочився між хмарочосами з чорного титану та загартованого скла, безшумно ковзали зграї аеромобілів, залишаючи за собою швидкоминучі світлові сліди.

— Ласкаво просимо до виміру Техно-Домініону, — стиха промовив Вар’ян. Його погляд був холодним, аналітичним. Смарагдові очі прорізали смог, миттєво зчитуючи енергетичний каркас цього міста.

Тутешня цивілізація повністю знищила власну природу. Тут не було жодного живого дерева, жодної стеблини — лише сталь, бетон, оптиковолокно та велетенські магістралі, якими текла струмами синтетична плазма. Проте в самому центрі цього гігантського металевого мурашника, на верхніх ярусах вежі корпорації «Вангард-Квантум», пульсував концентрований вузол енергії. Саме там розганялися до колосальних швидкостей квантові обчислювальні процесори нового покоління, здатні прораховувати алгоритми просторових розривів.

— Вар'яне... дивись! — Елеонора різко вказала пальцем убік сірої бетонної стіни сусіднього блоку.

Зі смогу, розсікаючи повітря низьким свистом, на них стрімко випірнали три важкі бойові дрони сферичної форми. Матово-чорні корпуси, оснащені поворотними турелями зі спареними плазмотронами та розкритими сканерами життєвих форм, швидко замикали півколо. Вони запеленгували просторовий сплеск, що виник під час відкриття порталу, і зреагували з бездушною кібернетичною точністю.

«Увага. Нерозпізнані біологічні об'єкти без ідентифікаційних чіпів. Сектор 4-Б. Наказ: ліквідація», — пролунав металевий синтезований голос із динаміків центрального дрона.

Спалах!

Перший дрон вистрілив без попередження. Сліпучий згусток перегрітої плазми розітнув темряву, спрямовуючись просто в груди Елеонори. Дівчина навіть не встигла задействувати енергетичний кинджал — швидкість атаки перевищувала людські реакції.

Проте Вар’ян був не просто людиною. Він був прадавнім магом і досвідченим воїном.

Зсунувшись на міліметр, Верховний Друїд перехопив траєкторію пострілу. Його ліва рука випросталася вперед, і прямо перед плазмовим згустком вирос щільний, кристалічний щит зі спресованої Прани. Постріл врізався у зеленувату бар'єрну сферу, розсипавшись мільярдами безпечних іскор, які безслідно згасли у повітрі.

— Не відставай! — загримів голос Вар’яна, і у його звучанні проклюнулися сталеві ноти бойового командування.

Не чекаючи на другу чергу, Друїд зробив стрімкий випад уперед. Його тіло, насичене колосальною силою Золотого Ядра, подолало відстань у двадцять метрів за частку секунди, залишивши у повітрі лише золотистий розмитий слід. Перш ніж центральний дрон встиг розвернути турель, Вар’ян устромив голі пальці правіше його оптичного окуляра, пробиваючи броньовану сталь, як сиру глину.

Зімкнувши кулак на центральному процесорі машини, він провів крізь нього короткий, потужний імпульс деструктивної Прани. Внутрішні плати дрона миттєво спалахнули, перетворившись на розплавлену рідку масу. Зриваючи трьохсоткілограмову залізну сферу з антигравітаційних підвісів, Вар’ян із розмаху жбурнув її у другий дрон.

Удар був такої сили, що обидва літальні апарати вибухнули у повітрі, перетворившись на багряно-помаранчеву вогняну кулю, яка осяяла похмурі бетонні стіни й обвалила частину іржавих східців.

Третій дрон зауважив загрозу й спробував закласти крутий віраж, одночасно безперервно поливаючи місток плазмовими чергами. Червоні згустки кришили бетон, перетворюючи сталеве армування на палаючі бризки.

— Елеоноро, праворуч! — віддав наказ Друїд.

Дівчина, отямившись від першого шоку, згрупувалася й зробила стрімкий стрибок за масивну витяжну трубу. Вона дістала свій енергетичний кинджал, налаштований на резонанс із Праною Вар’яна. По лезу клинка пробігли яскраві смарагдові блискавки.

Коли дрон пролітав прямо над її укриттям, готуючись зайти на Вар’яна з тилу, Елеонора вискочила з-за металевого щита й із силою встромила лезо у нижній сенсорний вузол машини. Прана, проведена крізь метал кинджала, миттєво перевантажила електронні ланцюги. Дрон закрутило у повітрі, він втратив орієнтацію і з тріском врізався у сиповий бетон стіни, розсипаючись на палаючі уламки.

— Відмінна реакція, — коротко кивнув Вар’ян, з’являючись поряд із нею. На його одязі не було жодної подряпини, а у смарагдових очах палало полум'я бойового азарту. — Але це лише авангард. Сигнал тривоги вже пішов у центральну мережу.

Затвердивши його слова, десь у глибині велетенських веж заревли низькі, надривні сирени. Неонова реклама на хмарочосах мигнула й змінилася на криваво-червоні попереджувальні написи. На сусідніх дахах почали спалахувати прожектори, розсікаючи сірий смог білими променями.

— Нам потрібно рухатися нагору, до Головного Сервера «Вангард-Квантум», — сказав Вар’ян, вказуючи на величну чорну вежу, що звисала над містом, наче залізобетонний спис. — Дорога пішки займе забагато часу. Скористаємося їхнім транспортом.