Глава 11: "Твою з прогибом…"

Прокинувся я від кількох речей. Перше, точніше перша, Тебі, що кричала прямо на вухо і його ж, вухо, натхненно покусувала. Друге, дверний дзвінок, що намагався конкурувати з моєю фамільяром. Третім був банальний будильник, що горлав на всю гучність аудіосистеми квартири.

Очі розліпилися з деяким зусиллям, спина трохи нила, а за кілька секунд я зрозумів, що спав на підлозі, пикою в килим.

--- Мтак!:-- констатував я, оглядаючи меблі, які вчора сам же і розсунув:--- Схоже я вчора сильно захопився і замість прокачки резервів витратив їх. Результат, виснаження і відключка.

Я підвівся і потер обличчя руками, щоб трохи прийти до тями, точніше прокинутися!

--- Ууф! Так.:-- я глянув на екран терміналу, що лежав на столику, половина шостого:--- А якого я його так рано виставив?:-- запитав я в пустоту:--- А точно, побачення!:-- згадав я і підійшовши до столика взяв термінал, кілька разів тицьнув по екрану і, о чудо, матюкальник в образі аудіосистеми замовк:--- Тиша, каєф!:-- пробурчав я, але стихший дзвоник знову загавкав з прихожої, я нахмурився.:--- Кого там так рано принесло?!:-- пробурчав я і пішов глянути на суїцидника. Під дверима згадав, що термінал в руках. Ляпнув фейспалм, підняв термінал і тицьнув на іконку потрібного додатку. На екрані показалося зображення за дверима, на мій подив, там стояли Аліса і ко.

--- Гм, цікаво!:-- буркнув я і продовжив дивитися відео.

 ***

Ззовні, за дверима квартири розгорталася наступна сцена:

--- Віть, не гвалтуй дзвінок!:-- сказав Луїс.

--- А ти пропонуєш черевики почухати?:-- перепитав Віктор, продовживши тиснути кнопку дзвінка.

--- А ти не думав, що навіть Драконам треба спати? Сьогодні ж вихідний і ми також могли б виспатися!:-- сказав Луїс і додав:--- Та ти на Алісу глянь! Вона ж зараз на ходу засне!

Віктор глянув на заспану Алісу, яка стримувалася щоб не позіхнути.

--- Гм, то і йому нічого дрихнути, коли його кохана не спить!:-- ляпнув Віктор і знову напав на бідну кнопку і не помітив, як відшатнувся Луїс і те, як миттєво прокинулась і зашарілась їхня подруга, не почули вони й того, що за дверима хтось мало не поцілував останні лобом, та почав тихо матюкатися.

--- Віть!:-- подала голос Аліса, точніше прошипіла:--- Ти зараз в мене відхопиш?

--- І чого ти шипиш?:-- не обертаючись відповів Віктор:--- Все й так всім ясно! Ти закохалася в нього, він в тебе! То хоч собі не бреши, добре? Ми тебе знаємо доволі добре, а у твого благовірного все й так на лобі написано!:-- Віктор обернувся, не відпускаючи кнопки і глянув на Алісу:--- Якщо і цього тобі мало, то згадай його слова про “фізично не можу зашкодити”! І згадай лекції, де розповідалося про менталітет Драконів і, як на цьому можна зіграти!

--- Віть!:-- здивовано запитав Луїс, поки Аліса переварювала тираду:--- Ти чого такий злий з ранку? 

--- Бо ця скотина луската двері не відчиняє!:-- рикнув Віктор і таки дав з ноги в двері. Після чого його затрясло, наче від струму.

***

--- Тебі, ну ти бачила такого нахабу?!:-- роздратовано запитав я Тебі, коли Віктора почало трусити, нічого ногами двері рихтувати, особливо коли я за них тримаюся і накачую струмом.

З цими словами я таки відчинив двері і подивився на цю гоп-компанію з виглядом щойно підійшовшого!

--- А я думаю, кому робити нічого, крім як нариватися на компліменти!:-- буркнув я.

--- А ти це часом не навмисне?!:-- підозріло запитав Луїс.

--- Алісу я бачити радий!:-- сказав я посміхнувшись і хмуро глянув на хлопців:--- Вас же двох… Поки не вирішив!

--- Видно!:-- буркнув Віктор, підводячись і обтрушуючись:--- Чого так довго?

--- Вихідний!:-- як для дибіла пояснив я Віктору!

--- А побачення?:-- запитав Луїс.

--- Будильник!..

--- Так?

--- Ага!

Кілька секунд я свердлив поглядом двох жевжиків.

--- Хлопці!:-- хмуро говорю їм:--- Пояснюйте якого… гм… ляду, ви приперлися в таку рань і притягли з собою Алісу?

--- А ти як думаєш?!:-- з сарказмом запитав Віктор.

--- Аліс, заходь, доспиш! А вас, таких розумних, я зараз закину в портал на поріг вашої квартири!:-- чесно сказав я.

--- Саш, заспокойся!:-- сказала Аліса:--- Хлопці, ви також!

Ми якось разом здулися. Я б може і посперечався, але на половині ручника зранку, не той стан, щоб розводити пікіровки.

--- Впустиш?:-- запитує Аліса з посмішкою.

--- Тобі я точно не можу відмовити!:-- посміхнувся у відповідь і звільнив прохід:--- Заходьте!

Коли вся компанія зайшла, я зачинив двері і пішов за ними. Всі стояли на порозі вітальні, заглянувши через їхні спини я усміхнувся, всю трійцю, оглядала прокурорським взором, Тебі, що вже напружинилася для стрибку, навіть трохи збільшила свій розмір, мабуть для достовірності. Ну й меблі, я так і не поставив на місця.

--- Тебі, не треба!:-- ця негідниця відразу ж “здулася” і вляглася наче нічого й не було, а я зайшов до вітальні і змахом руки розставив всі меблі на їхні місця.