Глава 8: Ох Понеслося (частина друга)

Я, м'яко кажучи був в шоці, а не м'яко, то тільки матом.

Зараз, я бачив перед собою картину маслом “Аліса в дрова!”. Ця зараза, банально набралася до, як кажуть росіяни “состояния нєстоянія” і мені “пощастило” це все бачити. Весело коротше, мій хміль наче вітром здуло, від такого сюрпризу. А коли вона ледве підняла голову і замовила чергову порцію, я вже не втримався.

--- Алісо! Тобі вже досить!:-- сказав я трохи голосніше, ніж хотів та отримав здивований погляд від Васі:--- В одній школі вчимося! Запиши її нірвану на мене! Алексе, кинь но на неї звичайний витрезвин!

--- Сань, а не жорстоко?:-- запитав Алекс, якось розгублено.

--- Добре, відтягнемо до мене, потім кинеш!:-- погодився я.

--- Ну я взагалі не про те… Добре!:-- здався друг.

Я поклав на стійку свою карту, коли підійшли наші.

--- Йоб тир-тир!:-- почув я хором з за спини, від мене заразилися, хоча щось не пригадую де я цю фразу видавав:--- Це, що, глава в дрова?

--- Завтра сама розкаже!:-- суворим тоном кинув я, народ проникся.

--- Сань, ти наче її чоловік, що застав свою дружину в такому стані!:-- не втримався Каєн, а народ подивився на мою нахмурену пику і посміхнувся.

--- Каєне, бери лисеня в руки і бігом звідси, поки не відхопив профілактичного від Сані!:-- заржав Алекс, а Каєн, ще раз глянувши на мене, вирішив, від гріха подалі, послухати Алекса і зцапавши нічого не розуміючу і почервонілу Амелію, чкурнув так, що тільки пилюка стовпом стояла, хоча де вона взялася в чистому то барі я не вкурив, я тільки покачав головою.

--- Гумористи!:-- зітхнув я і глянув на Алісу зустрівшись поглядом з нею і знову зітхнув:--- Ходімо, горе ти моє срібловолосе!:-- підійшов і якимось дивом прилаштував її на плечі, вона сповзала, але куди вона від дракона подінеться, в ніс вдарив, такий приємний, для мене, запах роси і фіалок.

--- Саш, ти там її сильно не катуй.:-- сказав мені Вася, з якоюсь ніжністю, дивлячись на Алісу і передаючи мені карту:--- Дівчинка за останні кілька днів отримала сильний стрес, от і зірвалася.:-- а після цих слів, з мене наче стержень вийняли, я тільки кивнув і махнув Васі на прощання.

--- Добре Вась, до зустрічі!:-- попрощався Алекс, наші кивнули і ми попрямували на вихід.

Аліса на плечі, була підозріло тихою, я старався не дивитися на неї.

Коли ми вийшли з бару, то попрощалися і я через гриню розкрив портал до квартири, попередивши, що завтра, можливо в школу не прийду. Народ віднісся філософськи і побажав удачі. Далі вже звичні відчуття переходу порталом і ось на мене летить Тебі, з ображеним “Кюаа”.

--- Тебі, тихо ти!:-- посміхнувся я дивлячись на кумедну моську мого фамільяра:--- Вибач-вибач, наступного разу візьму тебе з собою, тільки номер вигадаю!:-- клятвенно завірив я Тебі, і не брехав, який сенс, та й сам розумів, що останнім часом я їй зовсім не приділяв уваги, аж соромно стало.

--- Алісо…:-- ноль реакції:--- Алісо-о-о…:-- ігнор:-- Ну і біс з тобою золота рибка, віднесу в спальню і розберуся!:-- сказав-зробив, заніс в одну з гостьових і акуратно опустив на ліжко.

--- От дурненька!:-- дивлячись на неї зараз, я просто не міг злитися на це чудо, на моєму обличчі сама собою з'явилася іронічна посмішка, для себе самого:--- Що ж сталося, що ти так чиниш…:-- прошепотів я і протягнув руку та пограв прядкою срібного волосся.

--- Саш… :-- трохи переляканий шепіт.

--- Що?:-- відповів я, зустрівшись з поглядом Аліси, в якому вже не читалося, що вона була в дрова.

--- Чому?:-- знову пошепки.

--- Я вже казав тобі, й сам не знаю!:-- чергова іронічна посмішка для себе.

--- Не будеш…:-- хотіла вона запитати, та я перебив.

--- Сама скажеш, якщо захочеш.

--- … Дякую!

--- Було б за, що…:-- я піднявся з ліжка, але відчув, що мене спіймали за рукав.

--- Не йди… Побудь поряд... :-- почув я з під ковдри.

--- Добре-добре.:-- я примостився з краю і згрібши своїми граблями Алісу, притис її до себе, вона від такого вся здригнулася, але пручатись не стала, а я зарився носом в її волосся і просто прошепотів:--- Спи, дракон на варті твоїх снів!:-- Аліса трохи покрутилася, і примостившись затихла, про те не спала.

--- “От же дурненька!”:-- подумав я, не висовуючи носа з її волосся, ну подобається мені цей запах і нічого з собою не можу зробити.

--- Від краю до краю, небо в вогні палає. І в ньому зникають всі надії з мріями. А ти засинаєш і до тебе янгол злітає, твої витре сльози і у вісні смієшся ти!:-- з якогось дива я згадав Пісню з Еріну, група Арія “Втрачений рай”, щось смикнуло мене і я почав тихенько співати, що правда переклад, аля по ходу, вийшов не таким, але думаю не страшно:---

Засинай, на руках моїх ти засинай! Засинай, під пісню дощу! Вдалині, там де неба кінчається край, ти знайдеш, свій втрачений рай.:-- Аліса завмерла від слів пісні, але потім якось розслабилася, а я просто продовжував:

--- Уві сні Демон хитрий, може пройти крізь стіни. І дихання у сплячих, він уміє викрадать,

Нічого не бійся, душа моя буде поряд. Буду я до світання, твої сни всі боронить.