Глава 5: Вчать у школі нас, а поза школою вчимо ми!..

Перші навчальні дні. Як можна їх описати? Я скажу як! Це була звичайна і звична рутина.

Перше вересня, ми нашою компанією, після безсонної ночі обговорення моєї задумки, були наче сонні мухи, чи краще сказати зомбаки, доволі не свіжі. Шість тушок насилу плелися, спираючись одне на одного, щоб не впасти на ходу. Лінійка на перше вересня була доволі звичним ділом, а я впевнився, що, як мінімум, в двох світах процес навчання однаковий, різниця тільки в кількості предметів на душу і тому, що деяку частину предметів, які ми вивчаємо можна обирати самому. В іншому ж, все те ж саме. Хіба ще по дорозі в школу, ми з народом ледь-ледь відліпилися одне від одного, щоб не світити фактом знайомства і розійшлися на кілька кроків, поки ніхто не бачив, типу ми не разом і взагалі вперше бачимо одне одного. А мене, за рішенням нашого лускатого консиліуму, так взагалі вирішили виставити людиною з примішком крові дракона, ще й використати мій варіант пухкенької зовнішності. Таким чином, зараз до школи йшов не піджарий дракон, а трохи надміру відгодований хлопчина. Хоча ще повинен визнати деякий дисонанс викликала шкільна форма з класичної трійки та емблемою школи на лівому боці. Відчуття було таке, наче в якесь аніме потрапив, а так нормально -- сумка через плече, на сумці піджак, жилетки вистачає з головою, правда все одно доведеться замовляти під крилатого, навряд я весь час вибігаю в личині людини. Перший день промайнув швидко: лінійка розбрід по класах, згідно того як нас построїли на лінійці, вступні лекції для новеньких, ввідні уроки загального плану, аля освіжимо те, що не вивітрилося. З якогось переляку була фізра, яку я зі спокійним серцем пропустив, якраз покимарив в роздягальні, потім була ще пара уроків і забіг… від дверей школи до її воріт, з перешкодами. Я думав, що реально потрапив в аніме. Виходиш ти такий зі школи з думками, як би додому і зустрітися з народом, роботи вагон і маленький вагончик, а тут на тебе кидається натовп з різноманітними криками, правда однакогово змісту “Вступи в гурток!”, та ще й тягнуть свої загребущі рученята до тебе коханого, особисто я за малим  не витягнув свої капутики щоб покришити натовп довбодятлів. Хіба ж так можна? Психоз якийсь! І ой як згодилися знання та досвід проходження смуги перешкод. Вони думали, що я буду легкою здобиччю, наївна чукотська молодь! Я стрибав, ухилявся, кілька разів просковзував на пузі і спині, Джекі чан і Жан Клод Вандам нервово курять десь з боку. Хоча визнаю, кілька разів мало не піймали ( ага, коли тебе пальчиком манить краля-лисичка за томним поглядом янтарних очей, як тут не зловити гаву). За воротами, благо, вже ніхто ловити не намагався, а от красномовні погляди типу: “Ну ти почекай! І у нас на вулиці фура з пивом ще розіб’ється!” були в асортименті. А я ще з хвилину подивився на той бедлам, спокійно дістав цигарку, заробивши недобрий погляд чергового на воротах, але проігнорувавши його і демонстративно закуривши, пішов та через кілька кварталів порталом зайшов додому. Мене там вже чекала наша компанія. Моя хата до речі стала пародією на базу.

Такими маневрами, пролетіли кілька тижнів. Ми ходили до школи, відносно спокійно, проглядали матеріали, що до нас стікалися від вчителів і всіх, кого вони нам видали в якості інформаторів. Нічого такого видно наче не було, хоча пару разів навідалися до парочки мілких банд, які намагалися лізти на територію школи і пояснили їм, що і до чого. Старалися вре зробити тихо, ну максимум кілька зламаних кісток, у кожного ідіота. А потім серед паперів Мая примітила заяву про зникнення. Ми спочатку віднеслися до цього скептично, але потім знайшли ще кілька заяв, глянули дати, а там по кілька днів інтервалу. Перевірили справу, а там, в протоколах, сказано, що всі зниклі родичі когось з драконоборців, при чому як Світлюків так Темнюків, і в усіх, як по замовленню, краплина крові Драконів.

--- Народ!:-- почав Льоха, постукуючи пальцями по кіпі паперу:--- У мене одного параноя, чи тут справді намальовується щось доволі сцикотне?

--- Ця справа вже ведеться Вчителем!:-- відповіла Мая.

--- Що каже Діларо?:-- відразу ж поцікавився Алекс.

--- Каже…:-- зосередився Нейл;---- Цитую: “Сидіть на дупі рівно! Не ваша юрисдикція!”. Ось що.

--- Сувовро!:-- присвиснув Ерні.

--- Ага. Щаз!:-- видав раптом Алекс, а я тільки вишкірився:--- Якщо наші припущення вірні, то ми хочемо того чи ні вляпаємося.

--- Так і є!:-- включився в розмову і я:--- Вчитель сказав “по можливості” ніс не сувати, краще викликати спеців, але, якщо вже натрапимо на жевжика, то взяти маємо живим чи мертвим.

--- Народ.В мене зараз таке відчуття, що наші вчителі тимчасово переселилися до маєтку Глави Дерволварста.:-- задумавшись сказав Нейл.

--- А вони і справді там. Вчитель каже, що їм так простіше координувати дії і за нами наглядати.

--- Гм-м-м-м. У мене зараз може справедливість надмірно заграла в одному місці…:-- протягнув Льоха:--- Але пропоную, під такий шумок, хоч на якийсь час притиснути бандюків, що крутяться біля школи та академмістечка… Вчитель каже, що не проти!Просить тільки не влаштовувати феєрверків понад міри.

--- Наша теж згодна!:-- протягнула трохи здивована Мая.

--- Наш так взагалі руки потирає!:-- відповів Алекс.

--- Ага, і думає, що буде над чим поржати!:-- з посмішкою додав я, народ прислухався до чогось і теж кинули, схоже не тільки нашому Вчителю нудно, Гармон з Діларо приєдналися до нього.

--- Схоже, пора починати готувати костюмчики!:-- сказав Ерні.

--- А вони і так вже готові!:-- сказав Алекс дістаючи свій хранкард:--- Сьогодні прийшли, я як раз прийняв посилочку перед дверима.