Глава 3: Як гуляли Драконята…

Після бурної зустрічі з обніманням, пестощами ну і ще багатьма приємними речами, Дерволварст влаштував невелике застілля, в честь прибуття на ПМП в Моросаї Саші, все чинно і скромно, “горюче-мастильних матеріалів” пішло всього літрів тридцять, тож нікого особливо не вставило, а після того, як Саша з Алексом жартонули над Лілі і Лорі, дівчата їм влаштували невеликий марафонський забіг з перешкодами, хміль і взагалі вивітрився з їх голів! В результаті, в день прибуття, через зрозумілі причини, початок плану Дерволварста було відкладено на наступний день.

Наступного дня, Дерволварст підняв своїх учнів, і завантажив їх до свого транспорту, все того ж буса, повіз їх до міста.

--- Вчителю, ми зараз куди?:-- запитав Саша розглядуючи види з вікна.

--- В міграційну службу, оформимо тобі громадянство, як я вчора й говорив!

--- Йо-о-о!:-- протягнув Алекс:--- Це ж наскільки ми там застрягнемо?

--- Година, максимум дві!:-- спокійно відповів Дерволварст:--- Ти не забувай, чиї ви учні!

--- А і то правда!:-- зіткнув Алекс з полегшенням.

--- Вчителю, якось ніяково тільки зараз цікавитися, але ви у нас хто?:-- зконфужено запитав Саша.

--- А Вчитель нас, Глава Ради управління Асамблеї Зв`язаних світів Моросаї!:-- з гордістю відповів за Дерволварста Алекс.

--- Ну ні хріна собі!:-- не стримався Саша, встигнувши піймати свою щелипу.

--- Ага! Вчитель звісно не любитель користуватися своїми повноваженнями, але інколи можна!:-- випалив Алекс і подивився на Дерволварста:--- Так же, Вчителю!

--- Так, все так!:-- відповів Дерволварст!

***

Після прибуття в Моросаї у нас була гулянка, скажу чесно, було весело, навіть дуже. І випили і закусили і пореготали і навіть побігати зуміли, я з Алексом від Лорі з Лілі, після сального жарту про костюмчик і апетитні форми. Пробігали всього-нічого, кілька кеме по маєтку. Врятувала нас Тебі, зкорчивши мордочку Кота в чоботях зі Шрека, просто розірвала міміметри дівчат і вони від нас відчепилися. Ну, ми не будь дурні, швиденько догналися та розійшлися по ліжках. Що правда на ранок мене збудив не Вчитель чи Алекс, а подвійний режим дизеля у виконанні Морі та Лілі. Я від такого, конкретно так, припух, але, як виявилося з їх слів, що нічого такого не сталося. Тоді я зітхнув, щоправда і сам не зрозумів, з полегшенням чи розчаруванням. Потім Вчитель прийшов, щоб мене підняти, за його спиною виднівся ще трохи заспаний Алекс, але коли він побачив гостей в моїй кімнаті, то його очі мало не вискочили з орбіт, на його німе питання я покачав головою, мовляв ні друже, не зрослося. Після цього він заспокоївся, так як і вчитель, що непомітно, як він думав, зітхнув, хоч я і не розумію з якого дива йому так зітхати. Дівчата ж відреагували… кожна по своєму, Морі лиише знизала плечима і грайливо мені підморгнула, а Лілі виконала обличчя цеглиною, що правда не білою, силікатною, а червоною, глиняною, від чого вже мій міміметр мало не вибухнув. Словом, весело було.

Потім був атас. Ми поїхали в місто, ми я маю на увазі Вчитель я та Алекс, ну і Тебі, що прикинулася лускатим коміром на моїх плечах. Місто, що по сумісництву являлася як столицею світу так і столицею всієї Асамблеї і носила відповідно ім`я Моросаї. Ну, як поїхали, полетіли. Бус який мене вчора забрав з Еріну, виявився… не таким простим, як я думав. Коли ми виїхали на кілька кілометрів від маєтку, Вчитель, що сьогодні був за кермом, перемкнув якісь тумблери і після невеликої вібрації бус піднявся в повітря. Я звісно думав, що щось таке побачу, але щелепу, один чорт, мало не згубив. Мене мало не добила звістка, що наш Вчитель, не просто велика шишка, а сам Глава Верховної Ради Асамблеї… Повернімося до транспорту.  Як потім пояснив Вчитель, все наслідок розвитку науки та техномагії, чи техномантії, кому як зручно. Коли проблема заторів на дорогах, а куди без них дорогеньких, набридла всім, деякі армійські розробки передали для цивільного користування, так і з`явилися літаючі транспортні засоби, подробиці про ТТХ я не вислуховував, все одно не шарю, зачепився тільки за те, що в самому місті і передмістях рух виглядає як багатоповерховий будинок, переконався я в цьому вже хвилин за двадцять, коли ми підлетіли ближче до міста. Мтак, не рахуючи землі десять вертикальних потоків транспорту, атас. Що правда повинен визнати, заторів дійсно не було і до означеного пункту, “Головного Управління Міграційної служби Асамблеї Зв`язаних Світів Моросаї”, що було центрі міста, ми дісталися хвилин за двадцять.

А саме місто та передмістя мені мало не зламало мозок. Картина сюреалізм, режим “Вирви глаз!”. Забудова повний хаос і атас, з вкрапленнями порядку завдяки дорогам, як наземним так і повітряним. Архітектура найрізноманітніша. Землянки і дерев`яні будинки, різноманітні маєтки і палаци, достобіса хмарочрсів, аля “Скляна бандура до неба”, звичні багатоповерхівки, що ломали очі, коли намагаєшся роздивитися скільки в них поверхів, літаючі платформи, очманіти яких розмірів, та острови, так-так, тупо шматок землі висить чи дрейфує в повітрі і все це чимось забудоване. Увесь цей гармидерний пейзаж розкинувся перед моїм зором в усій своїй красі, а саме цікаве, що мозок перестав збоїти вже за кілька хвилин польоту, чи то так швико звик, а може попри всю несуразність пейзажу, в ньому відчувався який порядок, а біс його знає…

Залетівши в центр міста, наш бус завис перед величезним марочосом, верхні поверхи якого ховалися в шапці хмар. Я відмітив, що на землю ми не сідаємо і вже хотів запитати Вчителя чому так, коли побачив, що під бус виїзджає платформа, всі питання зникли самостійно. Інтер`єр в середині мозок не ламав, просто звичайний модерн перемішаний з мінімалізмом, просто приємний оку функціоналізм і нічого зайвого.