Пролог

Посеред нічного міста, по дахах багатоповерхівок, швидко рухались дві фігури, одна фігура була одягнена в усе чорне і була практично невидимою, а от друга фігура сильно виділялася багряно-золотою кольоровою гамою свого одягу. Якби хтось спостерігав за цими двома фігурами, цей хтось міг би побачити, що фігура в чорному, намагається наздогнати та зупинити барвисту багряно-золоту фігуру, але виходить це в неї вкрай невдало, оскільки багряно-золота фігура успішно ухиляється від всіх намагань себе спеленати чорної фігури. Ось чорна фігура викинула руку в напрямку багряно-золотої фігури, з руки вилетіло щось кругле і за мить розкрилося в ловчу сітку, яка мала б спіймати багряно-золоту фігуру, але та вже вкотре вдало відскочила в бік ухилившись від такого подаруночка і вже звично подала голос:

--- Ойя-ойя! Дорогенька, невже я так тобі подобаюся, що ти вирішила добитися мене і в прямому, і в переносному сенсі?:-- насмішливий приємний голос багряно-золотої фігури лунав цілком розслаблено, а сіро-зелене око з вертикальним зрачком хитро поглядувало на фігуру в чорному.

--- Кому ти треба!:-- голос чорної фігури, подібний кришталевим дзвіночкам, ніс в собі злість і роздратованість своєї власниці.

--- То, чому ж ти за мною женешся?:-- нова насмішка і хитрий погляд:--- Якщо сама кажеш, що тобі я не потрібен?

--- Тебе дуже хочуть бачити досить впливові люди! І я тебе до них приведу!:-- роздратованість в голосі ставала все більшою, хоча це не завадило вплестися в загальну картину нотці констатації факту.

--- Ойя-ойя! Дорогенька, я нормальної орієнтації і свій вільний час, я б провів з тобою, а не з якимись там «серйозними людьми»!:-- спокійно сказала багряно-золота фігура, окидуючи фігурку своєї прислідувачки відверто оцінюючим поглядом:--- Так, з тобою точно буде краще ніж з кренделями з Темних Драконоборців.:-- задоволено сказала багряно-золота фігура, мимохідь ухиляючись від чергового призенту.

--- Звідки ти…:-- в голосі чорної фігури почулися відверті шок та здивування, але закінчити вона не змогла.

--- Ну я ж Звиздюк!:-- сяйливо посміхнувся Звиздюк і, різко зупинившись, рвонув з місця до чорної фігури, яка, не очікуючи такої різкої зміни маршруту, загальмувала, якраз навпроти виходу вентиляційної шахти на даху будинку, а багряно-золота фігура, скориставшись цією заминкою, миттєво зблизилась з нею і притисла її своїм тілом до стінки шахти.

--- Дорогенька! Не вважай мене таким дурнем.:-- притискаючи руки чорно фігури своїми до стінки, гаряче прошепотів їй на вушко Звиздюк:--- Кривава Ластівко, я знаю хто твої патрони і я пам`ятаю що, я і сам не людина, тож здогадатися не важко, адже звичайні люди не зв`язуються зі мною.:-- продовжив шепотіти Звиздюк на вушко Ластівці.

--- Відпусти мене, лускатопикий збоченець!:-- спробувала вирватися Ластівка, але Звиздюк притис її до стінки всім тілом, тож потуги успіхом не увінчалися.

--- Ні-і-і-і-і, тут ти перегинаєш палицю!:-- фиркнув Звиздюк:--- До збочень, я ще і близько не наближався, хоча, якщо хочеш це перевірити, то я залюбки!:-- з жаром прошепотів Звиздюк, а на цього губах заграла багатообіцяюча посмішка, побачивши яку Ластівка зблідла.

--- Ні, ні ти не посмієш!:-- зойкнула Ластівка знову спробувавши вирватися, але марно.

--- Та ну?!:-- сіро-зелені очі уважно дивилися в фіалкові оченята, що ставали дедалі круглішими кожної миті:--- Я тобі покажу…:-- облизнувся Звиздюк, його ліва нога примостилася між ніжок Ластівки, а сам він прильнув до неї ще дужче і нахиливши голову дмухнув в вушко гарячим подихом.

--- Ні!:-- коротко зойкнула Ластівка.

--- А зараз, моїй маленькій бешкетниці, я зроблю маленький «кусь»!:-- грайливо сказав Звиздюк і ніжно куснув Ластівку за мочку вушка, від чого та, якось підозріло зашарілася, бачачи таку реакцію і те, що зараз Ластівка в прострації, Звиздюк відпустив її і одним рухом застрибнув на верхню кришку вентляційної шахти:--- Дорогенька, до зустрічі, був радий тебе бачити!:-- грайливо сказав Звиздюк ошарашеній Ластівці і стрибнув вниз.

Ластівка відразу ж кинулась до того місця з якого Звиздюк стрибнув, але поглянувши вниз, вона нічого не побачила. Зістрибнувши на дах вона обернулася і поглянула на те місце, де її щойно притисли. Миттєвий зблиск світла, вентиляційна шахта розвалюється на півтора десятки запчастин. Ластівка обіймає себе руками, торкається вкушеного вуха і знову червоніє.

--- І-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і-і! БІСІВ ЛУСКАТОПИКИЙ ЗВИЗДЮК, ЗБОЧЕНЕЦЬ ТИ НЕЩАСНИЙ, ЧОГО Ж ТОБІ ГАДУ ТАК ПОЩАСТИЛО, ЩО МИ ТЕБЕ НЕ ПРИБИЛИ ЗРАЗУ! ЩОБ ТЕБЕ ПІДНЯЛО І СПЛЮСНУЛО! КОЛИ НЕБУДЬ Я ТЕБЕ СПІЙМАЮ І ТИ В МЕНЕ ЗА ВСЕ ВІДПЛАТИШ СПОВНА!:-- закричала Ластівка, що було духу вивільняючи всі свої почуття і вже пошепки додала знову обіймаючи себе:--- І відплачувати ти будеш натурою!

За кілька секунд потому, коли затихли крики, дах опустів, а про те, що там відбувалося, нагадувала тільки розрізана на запчастини вентиляційна шахта.

З провулку, не потрапляючи на світло, вийшов русявий хлопчина в чорному легкому плащі, легких джинсах синього кольору та з сумкою через плече, погляд сіро-зелених очей уважно обвів оточуючий простір і не знайшовши нічого дивного хлопчина вийшов на світло, кинувши погляд навкруг ще раз він почухав голову рукою.

--- Ома параноя, параноя…:-- мелодично пробубніів собі під ніс хлопчина і поглянув на наручний годинник на лівій руці:--- Що ж. Було весело, але день спати мені ніхто не дозволить, в школі прогулів не люблять. Все, бігом додому і в люлю!:-- сам собі сказав хлопчина і зробивши кілька кроків, влився в потік народу, що брів по вулиці в своїх, лише їм відомих справах і розчинився в ньому…