Мукан і Непробивний Троль

Занадто Дослівний Противник

Слава про Мукана-жартівника швидко розлетілася не лише серед людей, але й серед інших міфічних істот. Більшість з них, звичайно, закохалася в його легкий характер. Але був один, хто вважав, що гумор — це особиста образа. Це був Троль-Скеля, відомий як Тролльвіг.

Тролльвіг мешкав під найстарішим кам'яним мостом у королівстві, який називався Міст Забутих Слів. Він мав одну особливість: Тролльвіг розумів усе буквально. Кожен вислів, кожна метафора, кожен каламбур для нього були суто фізичними об'єктами або реальними діями.

Мукан, звісно, не міг проігнорувати таку цікаву мішень для своєї дотепності.

Одного ранку Мукан летів над річкою, наспівуючи жартівливу пісеньку про єдинорога, який фарбує роги в зелений колір. Він спустився прямо на Міст Забутих Слів, де Тролльвіг саме снідав — їв великі шматки валунів, приправляючи їх мохом.

— Привіт, Тролльвігу! — привітався Мукан, приземлившись з грацією бегемота на ковзанах. — Як справи?

Тролльвіг підняв голову. Його обличчя було таким же кам'яним, як і його дієта.

— Мої справи, — прохрипів він, — сидять на моєму носі.

Мукан нахилив голову, дивлячись на величезний кам'яний ніс троля.

— О, бачу! Мабуть, твої справи — це дві дуже дрібні мухи, які, схоже, сперечаються про політику.

Тролльвіг заплющив очі від роздратування.

— Драконе. Мені сказали, ти любиш гострі жарти. Я не люблю гострі жарти. Вони проколюють мені язик.

Мукан не стримався від сміху.

— Ха-ха! Оце так! Я бачу, ти — міцний горішок!

В очах Тролльвіга з'явився хижий вогник. Він підняв величезний кам'яний кулак.

— Ти. Сказав. Горішок!

— Ну так, — спокійно відповів Мукан. — Це ж комплімент! Ти сильний, тебе важко зламати...

Тролльвіг заревів і кинув у бік дракона камінь розміром з невеликий будинок.

— Я не горішок! Я — троль! Ти що, хочеш, щоб я розколовся?

Мукан легко ухилився.

— Не варто! Ти ж знаєш, що буде, якщо ти розколешся? Доведеться збирати тебе по частинах, а ти, напевно, знову зберешся не в тому порядку, і тоді твої руки будуть рости з колін! Це ж сміхота!

Тролльвіг насупився. Він почав обережно обмацувати свою спину, перевіряючи, чи не почали його руки рости з колін. Це дало Мукану кілька дорогоцінних секунд.

— Гаразд, Тролльвігу. Я бачу, ти не в дусі.

Тролльвіг завмер, його погляд став напруженим. Він почав буквально оглядати простір навколо себе.

— Де. Мій. Дух? — прохрипів він, його голос наливався камінням. — Він втрачений? Ти його сховав?

Мукан зрозумів, що його жартівливий стиль тут дає осічку. Він мав справу з тим, хто приймає слова за чисту монету.

— Ні, ні! Я мав на увазі, ти злий!

— Злий? — Тролльвіг тепер виглядав стурбованим. — Злий... як зелений колір? Ні, я сірий. Сірий, як мій міст. Ти брешеш мені!

Тролльвіг, не витримавши, кинувся вперед, намагаючись схопити Мукана.

— Ти змушуєш мій мозок кипіти від твоїх дурниць!

Мукан злетів у повітря, але Тролльвіг був швидшим, ніж здавалося. Він вхопив дракона за кіготь на задній лапі.

— Отже, ти впав мені на гачок! — переможно прокричав Тролльвіг.

— Ой! — скрикнув Мукан, намагаючись звільнитися. — Я не гачок! Я дракон! І, до речі, відпусти мою ногу, бо я тобі покажу, як раки зимують!

Тролльвіг застиг.

— Раки зимують? — він ошелешено озирнувся на річку. — Ти що, відправиш мене під воду, щоб я шукав зимуючих раків? Це погроза?! Я не хочу застудитися!

Мукан вирвався, його луска нагадувала вогонь від обурення (і страху). Він зрозумів: щоб перемогти Тролля-Скелю, потрібен не просто жарт, а найдослівніший жарт у світі.

— Гаразд, Тролльвігу! Ти хочеш буквальності? Ти її отримаєш!

Мукан злетів вище і крикнув:

— Тролльвігу! Ти такий... нудний, що я хочу, щоб ти пішов у ліс і повернувся з шишкою на лобі!

Тролльвіг знову завмер, його кам'яне обличчя відбивало глибоку концентрацію.

— Ліс... Шишка... На лобі... — пробурмотів він. — Це наказ?

— Так! — крикнув Мукан. — Іди і принеси мені шишку!

Тролльвіг, запрограмований своєю буквальністю, не міг відмовитися від настільки прямої інструкції. Він побіг геть, його кроки гупали, як обвал, прямуючи до найближчого лісу.

Мукан зітхнув. Він сів на міст і похитав головою.

— Ех, тепер треба чекати, поки він знайде ту шишку. І, знаючи Тролльвіга, він, мабуть, подумає, що йому потрібна справжня шишка на лобі, а не соснова.