Як розповідають про Мукана мої читачі

Мукан і Скарбниця Серйозності

У найвищій скелі, що пробивала хмари, жив Мукан. Це був дракон незвичайний. Його луска була кольору сонячного світанку, очі — блискучі, як дві краплі роси на світанковій павутині, а його дихання... ну, його дихання було настільки гарячим, що ним можна було закип'ятити чайник за півсекунди. Але Мукана пам'ятали не через вогонь, а через його невгамовний гумор.

Кожен дракон має скарб. Хтось збирає золото, хтось — діаманти. А Мукан? Він збирав жарти. Його «скарбниця» була заповнена не монетами, а гучними вибухами сміху, що розходилися горами, немов невеликі лавини.

Одного разу до його печери завітав старий Дракон Гори, Сардон. Сардон був відомий своєю неймовірною серйозністю. Його улюблений вираз обличчя був схожий на грозову хмару, що ось-ось проллється кислотним дощем.

— Мукане, — прогримів Сардон, його голос розколов тишу, як камінь. — Я прийшов порадити тобі... серйозність. Дракони повинні бути грізними! Ми — символ страху!

Мукан, який саме намагався жонглювати трьома вугільними брилами (і, звичайно, невдало), підняв одну брову.

— О, Сардоне! Який сюрприз! Ти схожий на поштову скриньку, яку щойно облизала корова. Така ж сувора і дещо... мокра від очікувань.

Сардон важко зітхнув, випустивши клуб диму з ніздрів.

— Ти знову за своє! Я тут намагаюся врятувати твою репутацію! Люди вже не бояться тебе. Вони розповідають анекдоти про «Мукана-жартівника» на базарах!

— Що, справді? — очі Мукана заблищали. — А я думав, вони розказують про мене казки на ніч! Знаєш, це навіть краще за золото! Уяви: «Жив собі дракон. Він був настільки грізний, що... заснув під час власної промови». Чи не геніально?

Сардон лише хитнув головою.

— Я хочу показати тобі дещо, що вимагає твоєї цілковитої, абсолютної і непохитної серйозності. Це таємниця.

Мукан склав передні лапи на грудях.

— Гаразд, але якщо ти мені покажеш просто черговий камінь, який «нагадує тобі про важливість відповідальності», я розкажу тобі жарт про відьму, яка запізнилася на мітлу, бо... забула, куди поставила ключі.

Сардон проігнорував його. Він підійшов до дальнього кутка печери, де лежав непримітний шматок базальту. Він промовив древнє слово сили, і камінь відсунувся, відкриваючи прохід.

— Це... Сховище Стародавнього Драконячого Скарбу. Легенди говорять, що тут зберігається найцінніше, що може бути у дракона. І ми повинні бути дуже обережними.

Мукан зайшов до Сховища. Замість золота, вони побачили величезну, сяючу скриню. На ній великими буквами було викарбувано:

«ТУТ СПИТЬ СЕРЙОЗНІСТЬ»

Сардон затремтів від благоговіння.

— Це вона! Сама сутність нашої величі! Ми повинні її охороняти!

Мукан почухав підборіддя, потім обережно підійшов до скрині і прошепотів:

— Ей, ти там, усередині! Чому курка перейшла дорогу?

У печері запала тиша. Сардон ледве стримувався, щоб не вибухнути полум'ям.

— Мукане! Ти... дратуєш цей стародавній артефакт!

Мукан потиснув плечима:

— Ну, він же ж спить. Хотів розбудити його гарним жартом. Це ж краще, ніж будильник, хіба ні?

Раптом із-за скрині вийшов маленький, виснажений гоблін. Він був одягнений у крихітний, але дуже серйозний костюм.

— Припиніть! — пропищав гоблін, схрестивши руки. — Я — Охоронець Серйозності, і я втомився! Я сидів тут тисячу років!

Мукан витріщився на нього.

— Тисячу років? Ого! Ти, мабуть, забув свій останній день народження.

Гоблін відчаю підняв руки догори.

— Я тут охороняю! Моє завдання — не дозволити жодному дракону забути, наскільки важлива...

— ...Важлива, щоб замовити доставку піци, коли вдома немає їжі? — перебив Мукан.

— Серйозність! — прокричав гоблін. — А що там з куркою?

Мукан посміхнувся.

— Вона перейшла дорогу, щоб довести... що вона не курка!

Сардон стогнав. Гоблін... гоблін не витримав. Він сів на підлогу і почав сміятися. Спочатку тихо, потім — на повний голос. Сміх був заразний. Невдовзі Сардон, попри всю свою повагу до обов'язку, почав хитати плечима.

Мукан, тим часом, дістав маленьку табличку і повісив її на скриню. На ній було написано:

«СЕРЙОЗНІСТЬ НА ПЕРЕРВІ. ПОВЕРНЕТЬСЯ, КОЛИ ЗНАЙДЕ СЕНС ЖИТТЯ»