Мукан і Загадка Зниклих Посмішок Лісу

Розділ 1: Дивна Хвороба Лісу

Після повернення з Ксанаду, Мукан став справжньою легендою. Але одного разу до нього звернулася засмучена Вармія.

— Мукане, щось не так із Веселим Лісом! — сказала вона. — Дерева більше не гойдаються від сміху, білки не жартують, а навіть річка тече мовчки!

Мукан, Ерландо та Вармія одразу вирушили до лісу. І справді: зазвичай галасливий і радісний ліс був тихо-сірим.

Дракон підлетів до старого Дуба-Мудреця.

— Що трапилось, Дубе? Чому ти не розповідаєш свої старі анекдоти?

Дуб лише зітхнув: — Немає сміху, Мукане. Ми втрачаємо наші лісові посмішки... Я думаю, це справа рук Лісової Нудьги, яка знову посилилася.

Виявилося, що злий дух Лісової Нудьги, ображений тим, що всі в королівстві сміються, викрав усі смішні звуки та емоції з Лісу!

Розділ 2: Слід Лісової Нудьги

Мукан, Ерландо та Вармія вирушили на пошуки джерела Лісової Нудьги. Вони йшли глибоко в ліс, який ставав все тихішим і сірішим. Замість пташиного співу чулося лише легке шарудіння сухого листя, а тварини були похмурими.

— Навіть мій найсмішніший анекдот про їжачка, який спіткнувся об гриб, не працює! — зітхнув Мукан. — Це серйозно!

Раптом вони побачили дивний слід на землі – немов темна, слизька пляма тягнулася від дерева до дерева.

— Це слід Лісової Нудьги! — вигукнула Вармія. — Вона забирає сміх, як туман забирає сонце!

Слід привів їх до старої, похмурої печери, звідки віяло холодом і відчуттям глибокої апатії.

— Ну що ж, — сказав Мукан, змахнувши своїм хвостом. — Настав час для операції "Повернення Посмішок!" Але цього разу нам знадобиться особливий гумор...

Розділ 3: Протистояння зі Смутком

Усередині печери сидів величезний, сірий, схожий на хмару монстр – це була сама Лісова Нудьга. Вона всмоктувала в себе останні посмішки лісу, які мерехтіли навколо неї, наче бляклі вогники.

— Що вам тут потрібно? — прохрипіла Нудьга. — Хіба ви не бачите, як тут чудово сумно?

Мукан розумів, що звичайні жарти тут не спрацюють. Він звернувся до Ерландо і Вармії:

— Пам'ятайте уроки Академії! Іноді, щоб розсмішити, потрібно зробити щось абсолютно нелогічне!

Ерландо дістав із кишені свою стару свистку. Він почав грати... дуже фальшиву, але надзвичайно енергійну мелодію, яка ніколи не призначалася для гри на свистці.

Вармія, зі свого боку, почала танцювати танець "заплутаних ніг", який вона вигадала в дитинстві. Вона крутилася, перечіплювалася через власні ноги і робила смішні гримаси.

Мукан додав свій штрих. Він почав жонглювати трьома сосновими шишками, намагаючись водночас розповідати історію про те, як інопланетяни вперше спробували земний борщ.

Лісова Нудьга дивилася на це шоу і спочатку здавалася ще більш роздратованою. Але потім... щось почало змінюватися. Її сірі контури почали ледь помітно тремтіти.

— Припиніть! Це... це... абсолютно безглуздо! — прошипіла Нудьга.

Але Мукан не зупинявся. Він кинув одну соснову шишку так, що вона влучила йому в голову, і він зробив вигляд, що непритомніє.

І тоді Лісова Нудьга... засміялася. Її сміх був дивним, схожим на скрип і шелест, але це був сміх! І з кожним її смішком, зібрані посмішки лісу почали вилітати з неї і повертатися до дерев та тварин!

Лісова Нудьга виявилася не злою, а просто забула, як сміятися. Мукан і його друзі не перемогли її силою, а змусили згадати радість. Ліс знову наповнився сміхом, і навіть сама Нудьга пообіцяла, що час від часу буде приходити в Академію Жарту на уроки.