Розділ 2

Два роки тому... Ми вирушаємо до чудового міста, розташованого на берегах красивої річки Дніпро — це, звичайно, Дніпро. Місто, де прикрашені вулиці зеленню, а люди живуть у гармонії та світі. У центрі міста можна побачити не лише сучасні будівлі, а й історичні пам'ятки, що символізують багату культуру та традиції, там стоїть великий прапор, синій колір символізує - небо, а жовтий колір - пшениця. У цій дружній та багатій сім'ї живуть герої нашої історії. Які сюрпризи уготовані їм долею? Які випробування вони подолають разом?

Ірина їде на велосипеді, несучи із собою загадкову посилку. Вона прямує до величного будинку, який належить її сестрі Олені та її великій дружній родині Шафік. Двір здається казковим: доглянуті газоні, басейн, затишні альтанки та літня кухня створюють атмосферу тепла та затишку. 

- Олено! — гукає Ірина, зупиняючись біля воріт. З дому виходить Олена — гарна жінка з довгими світлими волосами та блакитними очима, одягнена у червоне плаття, яке чудово доповнюють сережки та намисто. Вона зустрічає Ірину з усмішкою, але її радість переривається, коли у двері стукає мати.

– Хто там? Іра, що ти стоїш у воротах? Заходи!

Ірина входить у будинок і зауважує, як ситуація наповнюється очікуванням. Мати з радісною посмішкою оголошує:

- У нас сватання, я видаю свою доньку Сибіл заміж!

Немов під чаруючим заклинанням, Ірина вручає Олені посилку, про яку та просила, але потім її обличчя стає серйозним.

— Олено, у мене для тебе погана новина... Аміран повернувся з армії.

Слова Ірини звучать як грім серед ясного неба. Олена в страху сідати на лаву, її серце захоплює тривогу. Аміран — той самий наречений Сибіл, який зник безвісти. Наче оманливий сон Олена намагається усвідомити, що вона чує.

- Як повернувся? — її голос тремтить від хвилювання. - Він же був зниклим!

Ірина, усвідомлюючи всю серйозність ситуації, продовжує:

— Так, він зараз у діброви. Ти розумієш, що він побачивши Сибіл з Сергієм? Минув рік...

Мати, підібгавши губи, вигукує:

— О, що буде! Аміран не залишиться, якщо побачити її з іншим, він може зробити що зручно!

Ірина, зібравшись з думками, вирішує:

— Я намагатимусь його затримати. Потрібно щось робити.

Тим часом із дому виходить Ібрагім, чоловік Олени. Ібрагім вийшов з дому, оглядаючи своє обрамлення — пишний сад, розкішні кущі й квіти, доглянуті порід другорядних дерев. Він був гордий тим, що завдяки своєму успіху та важкій праці зміг створити такий затишний куточок для своєї родини. А втім, його серце завжди залишалося прив’язаним до України, до тієї першої любові, яка заполонила його молодість.

Спогади про ту українську дівчину, котра стала його дружиною, завжди гріли душу. Коли вони вперше зустрілися на святі в Києві, він закохався з першого погляду. Її ніжність, доброта та вміння сміятися вразили його. Вона була абсолютно не схожа на тих дівчат, які вишикувалися в чергу за його увагою. З тих пір між ними зав'язалася особлива зв'язок.

Батьки Ібрагіма спочатку не могли змиритися з його вибором. Вони мріяли, щоб їх син одружився з дівчиною з його рідної культури, але, зустрівши його кохану, побачили, як яскраво світиться його обличчя, коли він говорить про неї. Врешті-решт, зрозумівши глибину їхніх почуттів, вони прийняли рішення підтримати сина і їхнє рішення стало перемогою любові над традиціями.

Після кількох місяців знайомства вони вирішили укласти шлюб. На святкуванні було багато гостей, вони танцювали, співали українські народні пісні разом зі східними мелодіями. Це об'єднання культур стало символом їхньої родини, яку вони сформували.

Із часом у них з’явилося багато дітей, а потім і онуків. Ібрагім та його дружина завжди намагалися дати своїм дітям найкраще, але не матеріально, а емоційно — щастя, любов, підтримку. Незважаючи на те, що вони були вправними бізнесменами і мали достаток, захист і виховання своїх дітей були для них пріоритетом.

Кожен день вони проводили разом, навчали свої дітей цінностям, дбали про їхнє майбутнє. Ібрагім завжди говорив: — «Щастя збирається з моментів, проведених разом. Нічого немає вартісніше за твою родину». Його дружина підтримувала це переконання, постійно організуючи вечері, святкування та родинні зустрічі.

Ібрагім знав, що своє життя — це не лише багатство і успіх, але й глибокі стосунки, які він зберіг на довгі роки. Він хотів, щоб його діти пам'ятали ці цінності і передавали їх далі. Ніщо не зігріває серце так, як усмішка коханих.

Незважаючи на всі труднощі, які несла з собою реальність, в їхньому домі завжди панувала атмосфера любові, підтримки та розуміння. Багатий спадок їхнього кохання продовжував жити в серцях дітей і онуків, залишаючи в пам'яті свіжі спогади про невимовну красу сімейних уз.

Здається, життя Ібрагіма — це справжня казка, де доброта і любов завжди тріумфують. І хоча час минав, його серце залишалося вірним тій першій українській дівчині, котра освятила його життя. Побачивши її приголомшений стан, він запитує:

— Що сталося, люба?

— Іра привезла посилку, — відповідає Олена, ледве стримуючи сльози. — І вона сказала, що Аміран повернувся...

Ібрагім миттєво насторожується:

- Що означає "повернувся"? Він же зник безвісти!

Олена кує, її думки ковзають до страху про майбутні дочки:

— Якщо Аміран знає, що у Сибіл новий наречений, то це може обернутися бідою...

Ібрагім, розуміє всю серйозність ситуації, каже:

— Ми не можемо допустити, щоб Сибіл про це дізналась.

Пара починає обговорювати, як діяти, і приймати рішення зібрати старших дітей, щоб обговорити ситуацію. Мати, відчуваючи весь тягар минулого, виголошується:

— Треба бути обережними. Сибіл не повинна знати, що Аміран живий.

Вони вирішують, що Ірина постарається залишити Амірана, а поки що вони підуть до сватів, не говорячи вже про повернення Амірана. Так починається історія, сповнена несподіваних поворотів і переплетень суд, де кохання і загроз йдуть пліч-о-пліч.