Липень

Мій дорогий читаче, розкажи, з чим у тебе асоціюється липень? Ось у автора, наприклад, липень — це передусім запах свіжоскошеної трави, трохи металевий смак крижаної води з колонки. Запах комп'ютерного клубу, так-так, мені здається, у комп'ютерів того часу був свій запах, який не сплутаєш ні з чим. Але зараз не про це. А що там Петрик? Той злощасний липень вперше в житті для нього виглядав інакше. Прийшовши до тями на лавці біля власного дому, Петька відкрив очі і відчув, як у нього хтось, щось кинуло. Потім ще й ще. Подивившись на підлогу, він побачив, що це були кісточки абрикоса. Швидко зрозумівши, звідки вони летять, він підняв голову і побачив Хоку, що сидів на гілках абрикосового дерева:

— Ей, ти навіщо це робиш? — обурився Петька.

— Ой, вибачте, не думав, що ви так рано прийдете до тями. — Я тут от вирішив перекусити.

— І покидати в мене кісточками?

Хока незграбно спробував зістрибнути з дерева, але зачепився штанами за одну з гілок і повис головою вниз. Роблячи вигляд, що так і потрібно, він з камʼяним виразом обличчя сказав:

— Ви справилися з першим завданням, як все пройшло?

— Ми відбили атаку велетнів, сама мурашина королева хотіла нагородити мене, але ти взяв і повернув мене назад, — розчаровано відповів Петрик.

— Прошу вибачення, я тільки вчуся потрапляти в таймінги. — Але самі подумайте, а що могла подарувати мурашина королева? — Гілочку? — Насіння? — Гілка, на якій повис Хока, зрадницьки хрустнула, ще мить — і він полетів головою вниз.

Піднявшись, він обтрусився і, спершись на дерево, з важливим виглядом подивився на хлопчика:

— А де твої роги? — спитав Петька.

— А це не ваша справа, — відповів Хока. — Ви б краще зосередилися на виконанні другого завдання, воно не буде таким легким, як перше.

— Ким я буду тепер? — Горобчиком? — запитав хлопчик.

— Хіба бути самим собою — не найкраще з усіх варіантів? — питанням на питання відповів Хока. — Ооо! — він вигукнув і вказав пальцем у небо.

Хлопчик повернувся і витріщився в місце, куди вказав Хока, але там нічого не було:

— Дуже смішно, — роздратовано пробурчав Петька.

Він повернувся і виявив, що Хоки й сліду не залишилося. Походивши трохи по дворі в надії, що його новий знайомий просто сховався, Петька, не знайшовши жодного натяку на слід Хоки, запитав у пустоту:

— Так яке завдання? Що мені потрібно зробити?

Не почувши відповіді, він присів на лавку, обдумуючи, що йому потрібно зробити. При цьому все навколо нього, як ніби, ожило. Пташки, які притихли в присутності Хоки, зараз співали свої пісні, в обличчя подув теплий літній вітерець. Десь пролетів колорадський жук, а з гаража доносився щенячий гавкіт:

— Альма? — Петрик вскочив з лавки і підбіг до гаража.

Відкривши його, він побачив, як з гаража вибігає маленьке, чорне, пухнасте  чудо. Це була Альма, але чомусь вона була щеням. Хлопчику згадувався той день, коли дідусь приніс маленьку Альму з роботи і подарував її Петьці. Тоді радості хлопчика не було меж, вони миттєво стали друзями не розлий вода. Петька щоранку прокидався і біг до своєї нової подруги, яка вже чекала його під дверима. З часом дорослішання і собаки, і самого хлопчика, жага пригод з Альмою у Петьки пішла на спад. Подружка все так же чекала хлопчика під дверима, але Петька іноді просто обмежувався погладжуванням по голові, а іноді й зовсім ігнорував Альму, коли до нього приходив Юрик.

Але зараз, будучи самотнім, Альма йому здавалася найкращим, найвірнішим другом, з яким можна пройти будь-які труднощі. Щеня, наче не впізнавши Петьку, трохи перелякано відійшло назад:

— Альмушка, ти чого?

— Гав! — воїнственно відповіла маленька Альма. І неуміло зарикуючи, викликала скоріше умилення, ніж страх у Петьки.

— Альмушка, це ж я, Петька! — не припиняв спроби знайти контакт з твариною.

Присівши навпочіпки, він простягнув руку до щеняти. Вона обережно підійшла до руки, понюхала її і завиляла хвостом. Раптом поруч з абрикосовим деревом у малинових кущах Петька помітив якесь шурхотіння. Маленька Альма перелякалася і сховалася за Петьку, лише з осторогою виглядаючи з-за спини хлопчика.

Кущі шевелилися все сильніше і сильніше, і в кінці кінців з них вийшло величезне і страшне чудовисько. Могло бути і так. Але це напевно в інших оповідках. У нашій історії назустріч Альмі та Петьці виліз маленький пухнастий Васька. Заспаний, він вилізши з малинового тінька, потягнувся всім тілом і усівшись з цікавістю розглядав незнайомців:

— Васька? — Кис-кис! — покликав котеня Петрик.

Але кошеня безтурботно позіхнувши, так і залишилося сидіти на місці. Альма, побачивши істоту меншу за себе, вийшла з-за спини Петьки і обережно підійшла до кошеняти. Те, на диво, не злякалося, а навпаки, замурчало як справжній трактор і почало тертися об обнюхуючу його Альму. Петька, радий зустрічі старих друзів, сказав:

— От тепер ми точно виконаємо всі завдання, які нам дадуть! Правда, ви зовсім мене не пам'ятаєте, але це не біда.

Побродивши трохи по двору, хлопчик шукав підказки, які допоможуть дізнатися, яке завдання. Піднявшись на горище з котом, взявши Альму на руки, Петька з друзями усівся в крісло в спробах знайти підказку в одній з книг хлопчика. Але відкривши одну з них, Петька з подивом виявив, що букви при відкритті сторінки розповзалися в сторони, ніби втікаючи від хлопчика, плуталися і зовсім зникали. Друга книга про Дон Кіхота взагалі була порожня — ні малюнків, ні тексту. Зрозумівши, що тут він підказок не знайде, він розчаровано відкинув їх убік.

Раптом ні звідки, вдалині почулося гудіння наближаючого автомобіля. По мірі наближення чітко почулися звуки сигналу машини. Вона бібікала так знайомо, що Петька відразу здогадався, хто їде. Зазвичай після бібікання на всю вулицю машина зупинялася, з неї виходив абсолютно сивий дідусь і дзвінким, не схожим на старечий голосом кричав: